Ігри в геостратегію: як НАТО та ЄС намагаються збільшити свій вплив у світі

Ми звикли до того, що суб’єктами геостратегії є не міжнародні організації, а лише країни.

Навіть якщо йдеться про такі потужні організації, як НАТО. 

Невипадково остання спроба Альянсу набути геополітичної суб’єктності датується ще 1970-ми роками, проте завершилася вона невдало – СРСР, надаючи перевагу переговорам зі Сполученими Штатами і провідними європейськими державами, просто не захотів, щоби НАТО став складовою частиною “ялтинської” міжнародної системи.  

Є всі підстави стверджувати, що зараз настав час для другої спроби. Тим більше, щось подібне наразі відбувається і з Європейським Союзом. 

Друга спроба від НАТО

Чому саме зараз НАТО знову намагається опанувати мову геостратегії? Адже останній раз подібні спроби спостерігалися ще за часів СРСР, наслідком чого стало підписання Гельсінських угод. 

Навіщо Альянс через багато років йде на другу спробу? 

В першу чергу, задля адекватної відповіді на виклики, пов’язані з російською агресією в Грузії та Україні, чи, скажімо, агресивними ісламістськими рухами (ІДІЛ, “Боко Харам”), європейською міграційною кризою, саудівсько-ізраїльсько-іранською “композицією”, Північною Кореєю та пандемією, що ставлять під сумнів стійкість “ялтинської” міжнародної системи, орієнтованої на ООН. 

Та система принципово не передбачає ані НАТО, ані ЄС серед тих, хто може приймати рішення глобального характеру.

Саме тому в доповіді “НАТО 2030: Об’єднані задля нової ери”, яка була оприлюднена у листопаді 2020 року, підкреслюється, що “роз’єднаність НАТО повинна розглядатися як стратегічний, а не просто тактичний виклик”.

Тактика вже не допомагає, коли йдеться про саме існування Північноатлантичного альянсу в недружній для нього міжнародній системі. 

Більше того, є потужні сили, які віддали б дуже багато, аби НАТО не існувало взагалі. І тому не просто так в документі зазначається, що основною загрозою для НАТО стала Росія, а не тероризм, як було раніше, і “Альянс повинен реагувати на російські загрози та ворожі дії політично єдиною, рішучою та послідовною мовою, не повертаючись до ‘business as usual’”.

Виглядає так, що в НАТО врешті-решт зрозуміли справжній зміст послань, озвучених Путіним іще у Мюнхенській промові 2007 року та його статті “Росія та мінливий світ” 2012 року. Саме в цих документах, що складають основу російської зовнішньої політики, Путін фактично запропонував Сполученим Штатам розділити світ на дві частини впливу, щоб Росія мала змогу “керувати” однією з них.

Місце для “декоративної” ООН за такого розкладу знайдеться, але ж позитивних варіантів для НАТО та ЄС просто немає.   

І тому, за натівською доповіддю, по-перше, “НАТО та ЄС повинні пожвавити довіру на найвищому рівні”, створюючи особливу взаємодію та синергію в зовнішньополітичних діях.

По-друге, Альянс продовжує зміцнювати відносини з азійсько-тихоокеанським регіоном (особливо, з Австралією, Південною Кореєю, Новою Зеландією та Японією). 

І, по-третє, самому НАТО необхідно “приділяти більше часу, політичних ресурсів та уваги викликам безпеці, що виходять від Китаю”.

Майже вперше з 1950-х років НАТО підкреслює, що “має адаптуватися до задоволення потреб більш вимогливого стратегічного середовища, що характеризується поверненням системного суперництва”.

Євросоюз: поворот до лідерства

Подібні процеси, можна побачити і в Євросоюзі.

Brexit показав, що домовлятися “жорстко” можуть як британці, так і європейці. 

Як наслідок, стрілка важелів змістилася у бік Євросоюзу, адже він уникнув відновлення кордону між Республікою Ірландія та Північною Ірландією. 

Але для ЄС більш важливо те, що він зберіг економічну та політичну пріоритетність єдиного ринку для власних підприємств, а не для британських.

Якщо з Великою Британією ЄС міг стратегічно вичікувати на влучний момент, щоб отримати найкращі преференції на “післябрекзитний” період, то варто почекати та побачити, наскільки він буде прагматичний із Китаєм, що з 2012 року намагається зміцнити позиції в Центральній та Східній Європі. 

Після вельми складного 2020 року Брюссель і Пекін – знову на шляху до укладання угод стратегічного характеру. Час пандемії значно ускладнює взаємовідносини, але ж відкладення у довгу шухляду питань щодо інвестицій та взагалі обговорення ініціативи “Один пояс, один шлях” буде коштувати дорожче.

Відновлення після економічної кризи, спричиненої пандемією, вимагатиме від Євросоюзу ще більшого прагматизму і відходу від “наївності”.

На підтвердження цього ЄС доопрацював і представив 16 грудня минулого року нову стратегію кібербезпеки – “Європейський кіберщит”. Це вже дуже схоже на крок у напрямку такого собі кібер-Маастрихта. 

Отже, маємо стратегію, де ЄС зможе стати більш безпеково стійким, отримати технологічну перевагу, посилити свою здатність до попередження, стримування та реагування на загрози завдяки регуляторним, інвестиційним та політичним ініціативам. 

Крім того, згадаємо і про представлений у 2020 році Європейський інструмент миру для посилення реалізації військових та цивільних місій у межах Спільної політики безпеки та оборони ЄС. 

Євросоюз прагматично дивиться на співпрацю з метою розвитку глобального і відкритого безпекового простору. 

А наразі розпочне з того, що контролюватиме надходження від мільйонів взаємопов’язаних речей – від автомобілів і дитячих іграшок до сфери охорони здоров’я. 

* * * * *

Активізація Євросоюзу і НАТО стала помітним внеском у формування нової стратегії міжнародного порядку, що поступово вимальовується. 

Але де ж у цьому процесі Україна? 

Як змусити брати до уваги безпекові застереження Києва у процесі реалізації Європейської енергетичної стратегії? Або, наприклад, при формуванні політики країн ЄС щодо Росії?

Але ясно одне: вагомість українських пропозицій залежатиме не лише від вчасного формулювання і доведення їх до партнерів, але й від того, наскільки авторитетно сприйматиметься ними українська влада, наскільки стабільною і передбачуваною будуть дії України.

Автори:

Вікторія Вдовиченко (Київський університет ім. Б.Грінченка),

Влад Вернигора (Талліннський технічний університет),

Сергій Федуняк (Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича)

Джерело: Європейська правда


Поделитесь.