«Услышьте Донбасс», або знову про старе

Як ветеран російсько-української війни, я не можу не повертатись до теми окупованих територій. Поки вони залишаються окупованими — ми зобов’язані постійно актуалізовувати тему Донбасу і Криму, адже маємо тримати оборону у медіапросторі.

Почну з того, що згадаю мого нешанованого “друга” Сивохо. Він та йому подібні постійно дають українській владі поради, як їй слід чинити з ОРДЛО, подбати про пенсіонерів, дати воду в Крим і т.п.. Але Сивохо легко про це казати, коли його будинок в Донецьку охороняють, за його словами, “небайдужі” терористи. Але чомусь попередні шість років його не турбувала доля ані жителів Донбасу, ані окремо пенсіонерів. Всі шість років він вважав цю війну “внутрішнім конфліктом”, ніколи не звинувачував Росію, і лише перед виборами активно почав критикувати Україну за небажання “досягти миру”.

Як Сивохо став “голубом миру” у броньованому ліфчику, який по всьому Донбасу розносить свої гостинці та прагне діалогу? 
Все почалося раніше, 12 березня цього року, під час т. зв. “платформи єдності та примирення”. Там він висловив думку, що треба залучати простих людей з патріотичною позицією з окупованих територій до діалогу. Очевидно, що йому  жодного разу не доводилось спілкуватись з жертвами катувань, ґвалтувань та тортур у підвалах ЛДНР, де будь-хто міг опинитися лише за проукраїнську позицію. Йому ніколи не доводилось чути їх голоси, тому він і дозволяє собі такі припущення.

Просто спостерігати за цим дійством я собі дозволити не міг. Дивлячись на всі злочини терористів на фронті, дозволяти наражати людей на подібну небезпеку, сидячі у мирному Києві, я вважаю злочинним. Дозволяти подібні платформи –  мінімум безвідповідально. Тому я і мої побратими, серед яких був Олександр Волков, відомий як “донецький партизан” пояснили йому, що з його концепцією не так. Донецьк довів, що він є частиною України, і що нас не потрібно “примірювати”.

Закінчилось це як і мало закінчитись: швидко та ефектно, під нашими залізними аргументами ватні ноги Сивохо підкосились.

Після цього відбулося дві важливі події – добра і погана. 
Добра полягала в тому, що РНБО відмовилась від послуг свого “горепрацівника”.
А погана відбулась з нами майже відразу: нас заарештували, порушили тяжку кримінальну справу за статтею 296 ч4 КК, що є сміхотворним. І ми поїхали ночувати до ізолятора.

Суд по обранню міри запобіжного заходу (13 березня 2020 року)

Але якщо ви спитаєте, чи вчинив би я іншим чином, навіть якби знав про наслідки – я скажу ні. Ми своїми діями довели, що для нас “Україна понад усе” — не просто гасло, а спосіб мислення.

Повернемося до питання пенсій.
Ідейні колеги Сивохи засідають у ОПЗЖ і не менше нього розповідають, як їм важливі життя людей Донбасу і як нам важливо досягти миру шляхом перемовин. Хоча насправді їх гасло “Услышьте Донбасс” Донбас дуже добре на собі відчув, протягом 7 років війни з Росією.

Особливо активно Сивохо намагається маніпулювати питанням пенсій. І знов таки, зацікавився він цим тільки рік тому. Чітко усвідомлюючи на фінансування кого ці пенсії будуть витрачені. І це далеко не пенсіонери, які цього потребують, а – терористичні угруповання. 

Пенсії дійсно потрібно виплачувати.
З однією ремаркою: спочатку Україна відновить контроль над своєю територією, російські солдати або залишать Україну, або залишаться там у якості добрива. Тоді ми можемо бути певні, що ці кошти не стануть подарунком для терористів. 

І звісно, ми завжди маємо пам’ятати про статтю 55 Женевської конвенції (від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни), яка зобов’язує окупанта утримувати окуповані території. Іншого трактування цієї статті бути не може. 

На підтвердження моїх слів я хочу навести приклад рішення ЄСПЛ, який відхилив груповий позов до України від пенсіонерів Донбасу, щодо примусової виплати їм пенсій. І своїм рішенням встановив, що Україна не має виплачувати пенсії на окуповані території.

Джерело: Цензор.нет


Поделитесь.