Роман Лещенко, голова Держгеокадастру

Строків давності за грабунок нації, який капіталізується мільярдами доларів, немає


За офіційними даними, Держгеокадастр ще на початку року вважався розпорядником більш ніж 10,4 млн га державних земель сільськогосподарського призначення. Та ледве новопризначений голова органу розпочав інвентаризацію, виявилося: землі давно розібрали по клаптику. 4 місяці аудиту показали, що замість колишніх 10 млн у держави є всього близько 3 млн.

Понад 2 млн га указом президента та розпорядженням  Кабміну передаються об’єднаним територіальним громадам. 750 тисяч га – відомчі землі в руках Міноборони, Міносвіти, Пенітенціарної служби, НААН, Фонду держмайна. І їх теж мало бути, за документами, удвічі більше, в Держгеокадастрі саме з’ясовують, яким чином відомчі землі вивели у приватну власність. Та що там відомчі – мінімум 5 млн гектарів державних земель просто зникли, наголошує керівник Держгеокадастру Роман Лещенко, й інвентаризація ще ж не завершена.

Мова про дуже великий масштаб зловживань, каже він. І щоб повернути державі втрачене, потрібно багато років, зусиль чесних правоохоронців та суддів і стабільне політичне бажання проводити земельну реформу попри опір.

ЗЕМЛІ Є У МІНОСВІТИ Й МІНОБОРОНИ, А ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ДІЛЯНОК НЕ ЛИШИЛОСЯ

– Ви анонсували передачу залишків державних земель сільськогосподарського призначення ОТГ після місцевих виборів. Скільки гектарів вони отримують і з якими повноваженнями?

– Вони стануть повними розпорядниками більш ніж 2 млн га. Зможуть користуватися самі й здавати в оренду через прозорий аукціон, але в законі № 552-Х (Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення – ред.) ми чітко прописали, що землі державної та комунальної власності не є об’єктом купівлі-продажу. Другий варіант – поки діє законодавство щодо безоплатної приватизації згідно з Земельним кодексом, громади зможуть передавати ділянки громадянам України, в тому числі пільговим категоріям (учасникам бойових дій). Кожна громада буде таким своєрідним «Держгеокадастром» в частині розпорядження землями, зареєстрованими як комунальна власність.

– А нема побоювань, що голови ОТГ розпаюють все “потрібним людям”?

– Є такі побоювання. Тому в парламенті зараз іде дискусія щодо реформування інституту безоплатної приватизації, у тому числі шляхом монетизації цієї пільги (в перш чергу ветеранам АТО/ООС). Але основний елемент наповнення бюджету громад, які знаходяться компактно в сільській місцевості – передача в оренду земельних ділянок через аукціони. Земельний податок на 100% іде до місцевого бюджету. Якщо ж громади все роздадуть, резерву для акумулювання коштів на розвиток ОТГ не залишиться. Це дуже тонка матерія, і рішення про передачу ділянок будуть приймати колегіально депутатським корпусом ОТГ (сьогодні ці рішення – на чиновниках в області). Голова лише підписуватиме відповідні рішення за результатами сесії.

– Тобто виділення ділянок було призупинене всього на два місяці літа з технічних причин, і зараз тільки Рада може відмінити систему безоплатної приватизації? Вона це зробить?

В усьому світі (в США теж) – наразі тенденція до викупу приватних земель державою

– Дуже важко робити прогнози. Часто політичне домінує над раціональним. Як на мене – рахунок на табло, безоплатна приватизація вже показала себе за 20 років. Якщо концепція, національна ідеологія у нас така, щоб усю державну землю роздати в приватні руки, то приватизацію треба продовжувати, і те, що ще лишилося в Держгеокадастрі – 750 000 га – теж роздати по 2 га (мова про приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах норм, передбачених статтею 121 Земельного кодексу України – та проєкту закону про приватизацію державних сільгосппідприємств (пройшов перше читання) – ред.)

Все роздати по 2 га, і землю в комунальній власності теж – великого розуму для цього не треба. Але в усьому світі (в США теж) – наразі тенденція до викупу приватних земель, держави намагаються зібрати землі й здавати їх в оренду через аукціони. Це нормальна цивілізована світова практика, необхідна з точки зору продовольчої безпеки, наукової діяльності. Глобальні зміни клімату, проблема народонаселення, забезпечення водними ресурсами говорять про те, що країна, яка має у володінні землю, може забезпечити свою національну безпеку, а якщо ні – опиняється поза глобальними процесами і не здатна захистити інтереси великих груп населення.

На моє переконання, держава має тримати в резерві сільськогосподарські землі і здавати в оренду, інакше не зможе реалізувати державну політику в багатьох сферах. Та й лишилося всього 750  тисяч – порівняно з 10 млн га, це ж ніщо.

– В одному з попередніх інтерв’ю ви говорили, що є сенс розпаювати резервні землі державних підприємств і теж передати громадам. Це може статися?

Коли отримав доступ до земельного кадастру і побачив масштаби розкрадання, мені стало не по собі

– Я це говорив, маючи на увазі неефективні ДП, штучно доведені до боргів. Ті, які «кришують» бандити, де вивозяться врожаї з полів без жодної сплати податків, не дотримуються механізмів сівозміни тощо. Я був упевнений, що ці землі треба частково передати громадам, частково – розпаювати серед трудових колективів і учасників бойових дій. І в парламенті пройшов перше читання закон про приватизацію сільськогосподарських земель держпідприємств. Я гадав, що це розумна ініціатива, поки вважав, що на балансі держави – більше 10 млн га. А коли отримав доступ до земельного кадастру і побачив масштаби розкрадання, мені стало не по собі. Якщо ще й ті 750 тис. га вивести у приватну власність, держава ні з чим лишиться.

Міноборони, колишнє Мінагрополітики чи Пенітенціарна служба не можуть бути ефективними розпорядниками земель

Резерв треба лишити хоча б для інвестиційних проєктів, наукової діяльності. Не кажу, що науці потрібно 300 тис. га, але на випадок непередбачуваних обставин – певний масив треба мати. І на ці 750 тис. га держава може забрати функцію управління у відомств.

Вже зрозуміло, що Міноборони, колишнє Міністерство аграрної політики чи Пенітенціарна служба не можуть бути ефективними розпорядниками земель. Там постійні кримінальні провадження, незаконний обробіток, перестрілки, фіктивні договори спільної діяльності, несплата податків…

Нехай землі залишаються у держави й використовуються через прозорі аукціони. А, наприклад, території  ДП “Асканія-Нова”, необхідні для наукових досліджень, залишаються для цих цілей. Надходження з цього ресурсу можна акумулювати у централізованих державних фондах або на рівні місцевих бюджетів, це питання дискусій у парламенті (процедури електронних аукціонів передбачені й розписані у законопроєкті №2195 про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) через електронні аукціони).

Відомчі землі – це ще й дуже якісні масиви. У академії наук завжди були одні з найкращих земель з точки зору бонітету. І якщо хтось вважає, що на аукціонах така земля буде нецікава, то дуже помиляється. Орендна плата буде дуже конкурентна і, повірте, більша ніж 12% від нормативно-грошової оцінки (верхня межа орендної плати за землі державної та комунальної власності, які віддаються в оренду без торгів згідно зі статтею 288 Податкового кодексу України – ред.). Якби хоча б дали можливість провести такі аукціони, ви б побачили, як затребувані такі земельні ресурси. Головне, держава отримує орендну плату і може направляти кошти, скажімо, на компенсацію ветеранам за ті земельні ділянки, які їм не дістались, і земля постійно приносить прибуток.

– Ідея монетизації пільги для УБД дуже цікава. Перший заступник міністра у справах ветеранів (на той момент) Антон Колумбет ще минулого року казав, що треба набратися хоробрості й сказати людям, що землі для них у деяких областях насправді фізично немає. Як ідею реалізувати?

– Через рішення Верховної Ради. Це має бути комплексний захід. Пільгові категорії громадян повинні зрозуміти, що держава їх не залишить, вони отримають тверду грошову суму з прив’язкою до нормативно-грошової оцінки землі в конкретному регіоні. Плюс можемо проаналізувати, як багато з тих пільговиків, що отримали ділянки, відчужили їх, продали, а яка частина реально працюють на них. Яка кількість у нас взагалі таких пільгових категорій і скільки земельних ділянок їм у цілому потрібно. З того, що вже бачимо – державних земель для них не вистачить і монетизація в будь-якому випадку буде потрібна.

– Щоб запустити ринок землі 1 липня 2021 року, як було анонсовано, які наступні кроки потрібні?

– Закінчити інвентаризацію, передати землі ОТГ, запустити обіг земель для власників паїв. У нас їх близько 7 млн, і ці громадяни були обмежені у праві розпорядження землею. Сьогодні власник може свій пай передати комусь тільки через заповіт, спадщину, а будучи живим – ні: мораторій.

По правді, ми не думаємо, що буде великий ажіотаж навколо земельних паїв в Україні. Якихось 4-5%, можливо, висловлять бажання відчужити паї в зв’язку з ефектом відкладеного попиту. Мешканці міст, що успадкували ділянки, наприклад. Але масштабного ринку не очікуємо, бо у нас прийнята дуже консервативна земельна реформа, з концентрацією до 100 га в одні руки. При паюванні земель сільськогосподарського призначення у середині 1990-х вийшло так, що кожне поле має сотні власників. Купуючи один чи навіть 5 паїв, ви не формуєте земельний масив. А для якісного обробітку, належного цільового використання таких земель – це суттєве обмеження. Чинна редакція законодавства про консолідацію земель не працює, вона не ефективна. І ще й передбачений перехідний етап до 2024 року (до 1 січня 2024 року діятиме обмеження не більше 100 га в одні руки, далі воно становитиме до 10 тис. га в одні руки – ред.). На додачу частина громадян, які сконцентрували по 2 га в особисті селянські господарства на підставних осіб, тримають їх у великих масивах, але не продають, очікуючи ажіотажу ринку.  У них  є переконання, що коли офіційно запуститься ринок землі, то ціни на неї будуть зростати неймовірно швидкими темпами.

– Але ви так не думаєте?

– Вважаю, що ні. Земля – це хороша інвестиція, але з точки зору сільськогосподарської діяльності ефективне землекористування – це коли є цілісний масив земель. А якщо з усього села 20 чоловік вирішили відчужити свої паї, то треба розуміти, що ці паї в рамках земельного масиву в 3000 га орної землі в населеному пункті будуть розкидані в різних полях. Тобто перший етап запуску обігу земель просто легалізує існуючий в країні стан справ. Земельна реформа – це не річний цикл обороту земель, а як мінімум десятирічний цикл формування та консолідації первинних земельних масивів. У Польщі земельна реформа йде вже 15 років – і постійно вносяться зміни в законодавство з урахуванням соціально-економічних обставин.

Гадаю, найбільший ажіотаж буде пов’язаний з легалізацією напівтіньового ринку емфітевзису. Це коли під виглядом так званого удаваного правочину (у розумінні Цивільного кодексу) у формі емфітевзису фактично здійснювалась купівля-продаж земель на 49 років. Думаю, у 2021 році найпопулярнішою темою будуть переговори щодо підтвердження права власності на землю (замість обмеженого речового права). І ситуація непроста, бо дуже багато людей відчужували свою землю в режимі емфітевзису за заниженими цінами. 5 років тому це коштувало 500-700-1000 доларів, а на момент, коли запуститься ринок, при переоформленні чинний власник ділянки (а емфітевзис права власності не забирає, лише делегує частину прав на землю іншій особі) зажадає доплат. І перші 2-3 роки будемо виходити з тіні, формувати право власності на паї (емфітевзис використовувався в першу чергу щодо них, в умовах мораторію підміняв купівлю-продаж).

Оце й буде основний масив справ. А далі для  нас важливо закінчити оптимізацію штату, максимально вийти в сервісну функцію, оцифрувати масив паперових документів, що накопичилися за 1991-2013 роки. Плюс у нас є амбіційна задача об’єднати Державний реєстр речових прав на нерухоме майно і Державний земельний кадастр в єдину систему. В цивілізованому світі земля первинна, а все, що на ній – вторинне, а в Україні земля, нерухомість і обтяження (заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном – ред.) обліковуються окремо. Головне завдання – мати нормальний зрозумілий реєстр прав, де нотаріус, що здійснює угоду купівлі-продажу і відчуження, зможе належним чином здійснювати земельний моніторинг та забезпечувати належну реалізацію права власності на землю.

– В який момент кадастр буде вважатися робочим, наповненим?

– Він уже зараз досить серйозно наповнений, більш ніж на 80%. Решта відсотків ніяк не впливає на продовження роботи – будь-який обіг можливий тільки щодо тих ділянок, які мають присвоєний кадастровий номер і чітко визначений правовий титул. Внесення відомостей – процес, який постійно триває. Якщо сьогодні розпочнемо земельний супутниковий моніторинг, то за кілька років, думаю, вийдемо на дуже високий показник фіксації та ідентифікації. Зараз же задача не просто наповнення кадастру, а виправлення грубих помилок, які у поспіху робилися роками. У другому півріччі 2021 року Держгеокадастр буде готовий до запуску обігу земель і його моніторингу. 

ХРЕСТОВИЙ ПОХІД  ЗА ЗЕМЛІ, ВИВЕДЕНІ НА «ТРОЮРІДНИХ КУМІВ»

– До слова про  грубі помилки. Ви вже досить шокували українців заявами про «зниклі» мільйони гектарів. Як повернути їх державі?

На моє переконання, більшої афери часів незалежності, аніж виведення землі в приватні руки, нема

– У мене є розуміння, як це зробити швидко, але якщо я так зроблю, то загрози життю і здоров’ю зростуть у рази. Більшість кінцевих бенефіціарів багатотисячних земельних масивів та надр, які на них знаходяться, прекрасно розуміють, що ми все тепер знаємо. І вони скапіталізовані на мільйони доларів і готові боротися до останнього, аби лише не повертати державі награбоване.

Половинчасті рішення не спрацюють, бо правоохоронні органи, суди працюють в Україні специфічно – і ймовірність швидкого повернення землі в державу сумнівна. 20 років люди використовували свої посади і службові повноваження, щоб максимально вивести землі в приватні руки, ділянки перепродавали, здавали під заставу, виводили в офшори, формували інститут добросовісного набувача (коли останній покупець начебто «не знав і не міг знати», що земля була виведена з порушенням законодавства). Вони захищаються рішеннями судів, застосовують схеми заставних інструментів, коли кредитор здійснює стягнення на предмет застави в зв’язку з фіктивною сумою боргу і тому подібне.

Це хрестовий похід, процес повернення земель займе роки. Повернути награбоване державі – це має стати національною ідеєю

Тому вважаю, в нашому випадку треба буде застосовувати спеціалізоване законодавство, приймати відповідні зміни. Це дуже масштабна історія, на моє переконання – більшої афери часів незалежності, аніж виведення землі в приватні руки, нема. Приватизація великих промислових об’єктів у 1990-х – ніщо порівняно з цим: заводи замортизовані, це просто купа металобрухту, а земля та надра держави безцінні.

Це хрестовий похід, процес повернення земель займе роки, тим більше, що люди, які над цим 20 років трудилися, досі при владі, зокрема в законодавчому органі ВР, обласних радах тощо. Люди, що набули у власність великі масиви земель та надр, не зацікавлені в тому, щоб вони повернулися державі. У мене є воля з цим боротися і йти до кінця. А щоб реалізувати це, потрібна взаємодія правоохоронців, виконавчої гілки влади і неупередженої судової системи. Повернути награбоване державі – це має стати національною ідеєю. Публічно на камеру вони всі кажуть «так», а коли до справи – у всіх з’являються обставини непереборної сили.

– А можна скласти такий собі ТОП схем зловживань у цій сфері? Які з них реально відкатати назад?

– Та все можна «відкатати», якщо докласти зусиль і довести злий умисел. Але ж законодавство виписане так, що вся безоплатна приватизація і є схемою, а не правовим механізмом. У мене на це кілька аргументів. Чи нормально, що не існувало верифікації особи отримувача земельної ділянки? Уявляєте, ми роздали мільйони гектарів землі – і в країні не було єдиного реєстру первинного набувача земельної ділянки в режимі безоплатної приватизації (і будь-хто міг скористатися правом приватизації багатократно – ред.). Для отримання ділянки було досить подати клопотання, в якому писали: «Я, громадянин України, ніколи раніше не користувався правом безоплатної приватизації», і копію паспорта. Ідентифікаційного коду система не вимагала. Ми й сьогодні мусимо проводити звірку вручну, а не за кодами, яких не вимагалося з 2013 року. OK, немає коду, але якщо Іван Петренко отримав землю вже раз, то вдруге система йому не мала б її дати, повинна заблокувати по ПІБ. Ні, все гаразд! Верифікатори були відключені й у Мінюсті, і в земельному кадастрі. І так один і той же громадянин хоч 5 разів отримував ділянки. Причому тричі міг отримати в різних районах однієї області протягом 2-3 місяців – і система це пропускала. Мова про реальний випадок – одна видатна особа отримала так бурштин, фасад Житомирської траси і родовища ільменіту. Хіба не очевидно, що це злочинна схема?

Приватизація землі й «прихватизація» надр – найбільша афера часів незалежності

Головна її цінність – чиновники під безоплатку сформували цільове призначення ОСГ – земля для ведення особистого селянського господарства, на яку не поширювався мораторій. Мільйони українців не можуть досі розпоряджатися своєю землею за життя, а в інтересах чиновницьких груп виводили землі під ОСГ і спокійно продавали, відчужували іноземцям через підставних осіб – і ніякого референдуму не треба. Хоч тисячу гектарів іноземцям продавай.  Я як голова Держгеокадастру не можу зупинити цей процес – він за формою законний. Все, що я зробив як керівник – дав доручення затребувати ідентифікаційні коди, протоколи обміну з Мінюстом, щоб звіряти дані.

Коли кажу, що приватизація землі й «прихватизація» надр – це найбільша афера часів незалежності, маю на те підстави. У мене вже досить інформації, щоб бачити навіть регіональний принцип дерибану землі. Хто був при владі – хоч вінницькі, хоч донецькі – відразу акцентували увагу на конкретних масивах, на які припадали бізнеси, виробництва, життєві інтереси. Не гребували природно-заповідним фондом, рвали його на клапті. Чому ні, коли в тебе кадастр під управлінням і закон підтримує?

Посадові особи, які підписували відповідні накази, не мали навіть нормативу, який би зобов’язував їх перевіряти, скільки разів громадянин скористався правом на безоплатку. Ми вже десятки таких справ передали правоохоронним органам, і вони зараз через розширене тлумачення Земельного кодексу «прив’язують» посадових осіб до перевищення службових повноважень. Адже чиновники навіть норми так під себе виписали, щоб не можна було їх притягнути. І паралельно по ТБ розповідали, що рідну матінку-землю не можна продати, китайці вивезуть у вагонах.

– Що їм загрожує? Особливо, якщо вже не працюють в системі?

– Треба точково відпрацьовувати цілі сітки. Ми ж бачимо, як формувалися земельні масиви десятками тисяч гектарів – хто був на посаді у той період, яка кількість наказів виходила тощо. Одна особа не могла таке чинити, працювала організована злочинна група людей, що регулювала, забезпечувала видання наказів. Це дуже масштабна історія. Слід працювати за об’єктами: 300 га бурштину, землі ДП в Пущі-Водиці…

– Відслідковувати всіх, хто причетний, ставив підписи, приймав рішення?

– Так, кожне відчуження здійснювалося за підписом посадової особи – і всі взаємозв’язки можна відслідкувати. Але за 20 років десятки тисяч людей пройшли через систему. Сьогодні в Держгеокадастрі 10 000 людей працюють, а за 20 років при зміні різних політичних команд у неї заходили нові люди.

– Тому й питаю – як бути з тими, хто вже поза системою?

– Строки давності за такими правопорушеннями в багатьох випадках не спливли. Але суспільство має розуміти, що мова – про кількасот тисяч людей. Зрозуміло ж, що ці особи між собою пов’язані. Розкладаємо їх на сітку і дивимося, чим саме можуть бути пов’язані. І виявляється, що нафту з газом отримали двоюрідний брат і дружина обласного чиновника Держгеокадастру, водій з облдержадміністрації, посадові особи з обласного управління Держгеонадр через родичів. Зазвичай далеко не ходили: перша хвиля приватизацій – на родичів, далі – професійні зв’язки, особисто-інтимні (на коханок, троюрідних кумів тощо). З них масиви формували. Безумовно, декого використовували «в темну», підставними «Фунтами». Скуповували паспорти знедолених українців по 500-1000 грн і оформлювали на них ділянки.

Людині дали тисячу гривень, взяли завірену ксерокопію паспорта, людина підписала клопотання і пішла, не знаючи – що на неї виділили. А коли починаємо з’ясовувати, хто вона, їдемо на місця – бачимо, що живе у напіврозваленій хаті за межею бідності. Питаємо, як ви 2 га отримали? І людина розказує, що приїжджав якийсь чоловік на крутій машині, дав грошей, попросив паспорт. «А де ви знайшли його?» – «Та на OLX, в оголошенні «куплю недорого паспорт», вирішив скористатися». Питаю, чи їздили до нотаріуса – ні, тільки довіреність підписав. Перевіряємо – а на ту особу одночасно 5000 людей підписали довіреності, й особа ця –  брат чиновника. Разом вивели 5000 ділянок і перепродали.

Довіреності від 3000-5000 людей – взагалі окрема історія. І кого притягувати до відповідальності? Громадянина, що продав паспорт, «чорного» нотаріуса чи кінцевого бенефіціара? Правоохоронці кажуть – ми не можемо по команді це робити, є кримінально-процесуальне законодавство, треба санкції суду, а це дуже довго. Тож потрібні глобальні зміни до законодавства, жорсткі. У мене є розуміння, як це зробити, і суспільство, впевнений, підтримає, бо воно хоче справедливості й посадок за злочинні діяння.

– Це питання державної ваги.

– Це питання інституціональної спроможності держави. Держава – гарант конституційних прав власності українського народу на землі та надра. А ним вже скористалися грабіжники. Це питання не особисто голови Держгеокадастру, а національної еліти, яка має приймати рішення через системні зміни в законодавство і навіть Конституцію. Інакше воно не «злетить».

Скажете – так не буде 300 голосів, не набереться 226 голосів на це – гаразд, не зараз, то пізніше. Люди, які сформують повістку щодо повернення награбованого, рано чи пізно свого досягнуть, країна парадоксів піде у минуле. Строків давності за грабунок нації, який капіталізується мільярдами доларів, не повинно бути. Це питання відновлення справедливості й забезпечення функціонування держави на десятки років, бо країна, яка не має земель і надр у власності, не є повноцінним суб’єктом у внутрішній і міжнародній політиці. 

ПРІЗВИЩА ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ – НА ЕЛЕКТРОННУ КАРТУ  

– Ви говорили, що потрібна спрощена процедура, за якою суди швидко могли б приймати рішення, аби справи не затягнулися на роки. Якою вона може бути? 

– Ми зараз напрацюємо законодавчі ініціативи і презентуємо їх суспільству, потім парламенту й окремо проведемо прес-конференцію. Не хочу зараз розкривати всі карти, але радий, що наразі з моїм нещодавно призначеним першим заступником Анатолієм Мірошниченком (доктор юридичних наук, професор кафедри земельного та аграрного права  мого рідного КНУ ім. Т.Г. Шевченка) формуємо команду кращих правників з вузів України, щоб розробити відповідну дорожню карту.

Моя робота – показати, за якими схемами, коли і що награбували, а група розробників напрацює інституційні варіанти згідно із стандартами практики Європейського суду з прав людини і чинними рішеннями КСУ.

Треба, щоб закон пройшов Конституційний суд, бо люди, які хочуть через нього скасувати земельну реформу, НАБУ і Вищий антикорупційний суд – одразу кинуться скасовувати і його.

Ті, хто першими кричатимуть, що закон не треба приймати – і є бенефіціари у цих схемах, це частина політичного класу. В нашому випадку – сапер помиляється лиш раз, ми повинні одразу запропонувати робочий варіант, щоб пройти КСУ і парламент. Це можливо лише за рахунок якісно, грамотно виписаної нормативної процедури. Дешевим популізмом займатися не будемо.

– Одразу після закінчення інвентаризації ви обіцяли електронну кадастрову карту з прізвищами власників земель. Опору не очікуєте?

– Це в рамках закону про національну інфраструктуру геопросторових даних. Буде геопортал, на якому можна обрати будь-яку ділянку – й отримати за нею весь масив інформації. Все відкриємо, щоб суспільство бачило, і в закон про захист персональних даних відповідні зміни внесемо. Нема чого боятися – володієте надрами, то нехай усі знають, як вам із родиною пощастило безоплатно приватизувати 20 га ільменітів, що капіталізуються у кілька десятків мільйонів доларів. Повірте, там дуже багато відомих людей, вони приховані, але опосередковано вийдете на них швидко.

– Тому й питаю – чи не буде опору?

– А хто казав, що це буде легко? У мене до сьогодні ще йде блокування інвентаризації по ряду областей, по 6 разів тендери оголошуються, 6 разів одні й ті самі компанії, які нічого не зробили  в інших областях, заходять у ці тендери і зривають їх. На Вінниччині, Одещині таке – компанії-підрядники, які виграли тендери, принципово нічого не роблять. І тоді говорять – Лещенко непрофесійний, він не може провести інвентаризацію. Лещенко може, просто тендер чомусь виграє компанія, якою керує людина з кримінальним минулим, землевпоряднику – 20 років і він ніколи раніше не мав практики землевпорядкування, а статутний капітал компанії – 1000 грн…

– Хто дозволив їй виграти? Як це могло статися?

– Виписали тендерні умови таким чином, що будь-хто з вулиці може взяти участь і виграти в тендері. І проводити національну інвентаризацію, маючи статутний капітал у 1000 грн і одного працівника на посаді. Бо пропонує ціну, удвічі нижчу ринкової. Такі тендери виграли ще за часів команди «міцних господарників», щоб вивести через них гроші. За задумом, фактично роботи мав виконати Інститут землеустрою та ДП “Державний земельний кадастр”, передати результати приватним компаніям, а вони – отримати гроші на свої рахунки. Через різні схеми вони виводилися б у готівку, і всі на тому заробили б, а держава, як завжди, в мільярдних збитках.

– Як ви з цим боретеся? З саботажем? 

– Змушуємо проводити інвентаризацію, даємо для цього свої ресурси – нам важливо її закінчити. Де не вдається добитися конструктиву, скасовуємо результати тендеру, проводимо інший. Поки що безуспішно, бо компанії-одноденки продовжують демпінгувати. Але у нас є план Б. Публічно поки не можу його озвучити.

– Коли ж Держгеокадастр почне працювати як сервісний центр?

– З Нового року. Я серйозно.

– Як це буде виглядати?

– З 10 тисяч штатних працівників залишиться 4000. З прийняттям законопроєктів 2194 та 2195 ми позбудемося права розпорядження, буде ліквідована експертиза земельних ділянок (по суті, корупційна схема), торги будуть проводитися в електронному вигляді. Проведемо дерегуляцію землеустрою, скасуємо сотні дозволів, довідок тощо. В Держгеокадастрі – сервісній компанії – залишиться команда айтішників, землевпорядників для наповнення земельного кадастру і топографо-геодезичної діяльності. Штат оптимізуємо, бо всі розпорядження передаємо на місця і вони вже не потрібні у новій системі без відповідних повноважень. З січня до Держгеокадастру не треба буде фізично ходити взагалі. Взяти витяги можна буде через програму «Дія» або на сайті, консультуватися – через колл-центр. Станемо рядовим робочим органом державної влади, з вузькою спеціалізацією.

В структурі сьогодні 24 юридичні особи, в уряді  вже на погодженні лежить документація про скорочення до однієї – власне юрособи, Держгеокадастру. Тож у процесі реорганізації в стислі терміни все реалізуємо. І не треба 20 років на такі речі, була б лише політична воля.

– Політична воля – це мінливий ресурс, можливо, потрібні якісь запобіжники?

Коли мені не дзвонять і не пишуть з погрозами, аж виникає відчуття, що робимо щось неправильно

– Мій запобіжник і гарант – це президент, ініціатор земельної реформи. Від моменту, коли почав працювати, на мою адресу йшли погрози, почалося блокування роботи – президент про це говорив публічно. Наступного дня після проведення місцевих виборів нові есемески з погрозами посипалися – мовляв, готуйся на вихід. Погрози й замовні статті – це вже нормальна практика. Коли мені не телефонують і не поливають брудом, аж виникає відчуття, що робимо щось неправильно.

– Що ж буде з реформою, коли не стане цієї підтримки?

– Поки є президент Зеленський, земельна реформа рухатиметься стовідсотково, хоч як було б складно. Це базова реформа, якою він живе, вважає, що це його історичне призначення. Є нюанси з парламентом, але він договороздатний, треба тільки спілкуватися з депутатами. Головне, у людей туман з очей спадає, люди бачать реальну ситуацію, і тому вважаємо, буде досить вотуму довіри, щоб довести справу до кінця.

– Зміниться влада – можна повернути все назад у хаос?

– Можна. Але треба, щоб у будь-якої влади, що прийде потім, земельна реформа, виведення земельної власності з тіні й повернення земель державі – були неодмінною складової політичної програми. Тут роботи не на місяці, а на роки. Мільйони гектарів чорнозему надр грабували за час існування незалежної України, і до їх повернення треба підійти жорстко, системно і творчим підходом у законодавчих змінах.

Тетяна Негода. Київ

Источник: Укринформ


Поделитесь.