Київ-Анкара: від партнерства до союзництва

16-17 жовтня президент Зеленський відвідає з офіційним візитом Туреччину. Показово, що це вже другий вояж глави держави до Анкари. Не менш цікаво, що за два дні до поїздки на засіданні уряду було схвалено проєкт Рамкової військової угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом Турецької Республіки – її підписання заплановано на час перебування Володимира Зеленського в Туреччині. Підписуватиме зазначену угоду міністр оборони України Андрій Таран. Крім того, до Туреччини із серйозною програмою перемовин вирушить і віцепрем’єр, міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олег Уруський. Загалом передбачається розширення українсько-турецького військово-технічного співробітництва за більш ніж двадцятьма новими напрямами.

Спробуємо розібратися, що стоїть за начебто звичайним черговим візитом.

Туреччина: надзвичайно вдале ВТС

Стратегічний союз із Туреччиною намічався давно. Але розвитку суттєво заважав Вашингтон, із яким устигла посваритися Анкара. Але попри неприязнь президента Трампа до норовистого турецького візаві, Києву вдалися деякі кроки. Тут саме приклад, як військово-технічне співробітництво (ВТС) та нові технології прокладають шлях до великої політики. Зокрема, Україна закупила значну партію засобів захищеного зв’язку турецької компанії Aselsan, невелику кількість ударних турецьких безпілотників Bayraktar TB2, уклала угоду про створення спільного підприємства «Щит Чорного моря», яке дозволить будувати на території України ударні безпілотники Bayraktar TB2 на 35% дешевше (вони коштують чимало: за шість розвідувально-ударних Bayraktar TB2 і три станції управління, а також керовані бомби для безпілотників у 2019 році довелося викласти 70 млн доларів).

Але перспективи цінніші: у межах роботи підприємства передбачена низка науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у галузі розвитку космічної техніки, високоточної зброї та оперативно-стратегічних розвідувально-ударних безпілотних авіаційних платформ. Зокрема, з’явилася інформація про розробку перспективного дрона Goksungur, наступного в лінійці ударних БПЛА за Akıncı. Тобто Україна може спільно із Туреччиною створити стратегічну зброю, яка разом із вітчизняними ракетами «Нептун» стане чинником стримування російської агресії.

Своєю чергою Київ ремонтує партію турецьких вертольотів, у вересні 2020 року здійснив постачання модернізованого ЗРК С-125, почав постачання протитанкових ракетних комплексів «Скіф» і двигунів для ударних безпілотників нового покоління Akinci. У кулуарах влади поговорюють, що Туреччина може зробити вибір на користь України й у питанні постачань двигунів для власних крилатих ракет – Збройні сили Туреччини у липні 2020 року спільно з місцевою компанією Roketsan провели успішне випробування протикорабельної крилатої ракети ATMACA дальністю 200 км.

До речі, згадана вище угода передбачає, що Туреччина надасть Україні близько 36 млн доларів на закупівлю турецької військової техніки і товарів подвійного призначення. Серед іншого передбачається, що окрім уже згаданих спільного виробництва високоточних протитанкових засобів, ремонту і технічної підтримки вертольотів і постачання авіаційних двигунів, співпраця буде започаткована ще в галузі протидії безпілотним авіаційним комплексам, а також у сфері транспортної авіації і тренажерних комплексів.

Отже, навіть якщо брати лише військово-економічну складову, тут ситуація виглядає досить серйозно: Туреччина несподівано перетворилася на стратегічного партнера в галузі ВТС. Тільки близько 500 силових установок АІ-450Т для ударних безпілотників у період з 2021 до 2030 року – це понад 600 млн доларів. До речі, українським військовим варто було б уважно придивитися до того, які акценти в переозброєнні робить країна, що витрачає щорічно понад 7% ВВП на посилення армії.

Є й у портфелі перемовин і стратегічні військово-промислові проєкти. Хоча деякі з них суперечливі. Наприклад, українські військові хочуть будувати турецький корвет з низкою українських і західних агрегатів і озброєнням. Якщо ідею будівництва британських катерів ЦДАКР беззаперечно підтримує як крок термінового посилення ВМСУ, то корветна тема – предмет дискусії, пов’язаної і з залежністю від західних комплектуючих, і з ігноруванням близько пів сотні українських підприємств.

Ще один великий проєкт може бути пов’язаний зі створенням спільного літака. Кілька років тому Ердоган особисто оглянув Ан-158 і висловив неабияке задоволення, в тому числі, можливістю створення спільного літака під назвою Tank-158. Коли після 2015 року на «Антонові» крутився калейдоскоп непрофесійних команд, цей проєкт було занапащено разом із саудівським, з азербайджанським, німецьким і британським. Нині ситуація змінилася на краще – і з кадрами, і з менеджерською вертикаллю. Тож з’явився оптимізм щодо виведення авіапрому зі стану деградації.

Активна політика понад усе

Зміцнення українсько-турецької дружби – сильний політичний крок. Особливо на тлі загострення турецько-російських відносин унаслідок збройного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією. За Баку вступилася Анкара, що змусило Кремль загострити риторикк. Зокрема, 14 жовтня глава МЗС Росії Сергій Лавров обережно заявив, що «Росія ніколи не говорила, що Туреччина – стратегічний союзник Москви, це дуже тісний партнер». І це – після важкої багаторічної облоги і навіть продажу зенітно-ракетних систем С-400. Турецько-азербайджанський напрям – це сумний для Кремля провал, яким варто скористатися. Так, Росія не воювала з Туреччиною понад сто років, але потенціал такої війни вже зондувався. Зокрема, на території Сирії в лютому 2020 року, а нині активне моделювання триває вже на фундаменті збройного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією. Результати – не на користь Росії, хоча за спиною в неї є ядерний арсенал.

Які можуть бути політичні інтереси України?

По-перше, цілком можливо, що на якомусь етапі турецький лідер міг би відіграти роль посередника в перемовинах між Києвом і Москвою. Анкара має й свої інтереси щодо Криму, тож робота дипломатів у цьому напрямку виглядає перспективною та може виявитися достатньо результативною.

Другий аспект – не можна ігнорувати Азербайджан як політичного гравця. Якщо Путін розхитує весь пострадянський простір і намагається тримати пульс на законсервованих (або роздмуханих) зонах конфліктів в Україні, Молдові, Грузії та Азербайджані, то саме час замислитися над відновленням антикремлівської дуги. Можливо, навіть над реанімацією проєкту ГУАМ (ГУУАМ), але в більш потужній, збройній формі. Це той проєкт, у якому будуть зацікавлені і США, і Туреччина. І, звісно, Україна, якій вкрай потрібно думку про антипутінську коаліцію перевести у практичну площину. Тож Азербайджан зовсім невипадково виявився вписаним у список стратегічних партнерів у новій Стратегії національної безпеки України. До речі, до «серця» Баку також можна достукатися через потужне ВТС. Окрім постачань українських ракет до азербайджанських гелікоптерів і МіГів (до слова, саме Україна свого часу поставила Азербайджану 11 МіГ-29), бронетехніки й радарів свого часу може дочекатися справді надпотужний проєкт – передачі виробництва цій країні нових військово-транспортних літаків Ан-178. А там і від партнерства до союзництва – лише крок.

Автор: Валентин Бадрак (директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння)

Источник: Международный курьер


Поделитесь.