Європейський Союз не зникне, він стане лише різноманітнішим

Коронавірусна криза далека ще від своєї кульмінації, як в Європі так і в світі, проте багато політиків та коментаторів – і, без сумніву, громадяни – вже зрозуміли, що Європейський Союз в цьому питанні зазнав невдачі та що його недбалість може призвести до розпаду союзу. Хоча перше твердження можна ще прийняти, друге все ж є помилковим. Отже, що буде означати коронавірус у коротко та середньостроковій перспективі для Європейського Союзу?

У зв’язку з коронавірусом медійно-політичний похорон Європейського Союзу, можливо, відбувся занадто рано, ще до того, як усі європейські уряди зрозуміли, що коронавірус – це не найсильніший грип. Горе через повільну та незграбну реакцію Євросоюзу не приховувала російська, американська чи британська преса – яка навіть минулого тижня спекулювала на тому, що британський прем’єр-міністр Борис Джонсон міг заразитись від переговорника ЄС щодо Brexit Мішеля Барньє, – проте критику також висловили столиці країн-членів. Звичайно, це був Рим, а також Відень та Прага. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Лейен, риторично намагаючись захистити, наприклад, вільні внутрішньо-шенгенські кордони, була чи не найбільш висміюючим політиком Європи в деякі дні березня.

Тож проєкт Європейський Союз провалився? Відповідь залежить від того, а що ми вважаємо Європейським Союзом. Якщо, як це роблять політики на внутрішній арені, ми обмежимо це наднаціональними брюссельськими установами, такими як Європейська Комісія чи Європейський Парламент, то Союз аж ніяк не провалився. Органи, в яких представники держав-членів не приймають рішення, не мають жодних виконавчих повноважень діяти в разі подібних подій залишились. Європейська Комісія не представляє уряд Європейського Союзу з метою оголошення надзвичайного стану. Європейський Парламент не є парламентом, який може санкціонувати уряд, щоб оголосити або продовжити міри по подоланню даної кризи.

Тим не менш, твердження про те, що Європейський Союз провалився, все ж має під собою підгрунтя. Європейський Союз – це не просто Європейська Комісія. Європейський Союз – це держави-члени, і їх можливість приймати та координувати свої дії на доступних платформах. І держави могли б працювати краще в цьому. Коронавірусну кризу не вдалося вирішити централізовано в Європейському Союзі. Ідея про те, що Європейська Комісія має кілька таємних гігантських ангарів з портьєрами, респіраторами та вентиляторами, не тільки виходить за рамки правових можливостей комісії, але й виходить за рамки реальних можливостей будь-яких міркувань будь-якого штабу квазіфедеральної одиниці. Але міжурядова координація та комунікація могли бути набагато кращими. Європейська Комісія також не саботувала нещодавній відео-саміт Європейської Ради, на якому держави могли, якщо вони цього бажали б, погодитись на створення європейських облігацій, щоб компенсувати наслідки кризи на економіку держав-членів.

Федерація чи дезінтеграція?

Твердження про те, що Брюссель зазнав невдачі, повинно бути правильним, “міждержавні частини європейської інтеграції зазнали невдачі”. Пристрасні євроскептики, мабуть, теж не мали б посмішки на обличчі, бо якщо міждержавні угоди не працюють, що ще може працювати в Європейському Союзі? Однак після початкового шоку, який, до речі, зазнали і теж страждають різні органи національних держав, платформа Європейського Союзу виявилася досить ефективним міжнародним режимом. Держави ведуть діалог і дискутують разом, незважаючи на розбіжності з деяких питань, уникаючи більш серйозних конфліктів і намагаючись знайти спільні рішення. Прикладами є співпраця в галузі репатріації громадян або пропозиція лікарняних ліжок для пацієнтів у більш постраждалих країнах. Це доказує, що європейська інтеграція побудована на міцній основі.

Європейська інтеграція подолала низку криз – навіть у своєму давньому минулому, коли, наприклад, Франція бойкотувала дії інститутів Європейських Співтовариств протягом півроку в 1960-х рр. В епоху Шарля де Голля. Більше того, коронавірусна криза – це не її проблема, вона не була викликана інтеграцією. Якщо хтось стверджує, що це податок за Шенгенську зону та вільні кордони (щире привітання Інституту Вацлава Клауса), він закриває очі на те, що хвороба динамічно поширилась і також поширюється в країнах за межами Шенгену. Твердження, що віруси не знають меж, є тривіальним, але неодноразова тенденція деяких колишніх чи нинішніх політиків звільняти подібного джина з дуже непривабливих пляшок не заважає повторювати це.

Однак роздуми про вплив кризи на європейську інтеграцію є логічними. У наукових колах європейська інтеграція часто пояснюється теорією історичного інституціоналізму. Він коротко стверджує, що поведінка інститутів чи політичних процесів міцно вкорінена у моделях, які були встановлені в минулому і визначають поточні та майбутні рішення. Завдяки цим формулам важко щось кардинально змінити, особливо політичні інститути які створюють власну пам’ять, генерують власні інтереси та стійкі до фундаментальних реформ. З іншого боку, в історичних подіях існують так звані критичні перехрестя, які відкривають шлях до нових рішень та нових можливостей. Але короновірусна криза не буде таким перехрестям – через неї Європейський Союз не перетвориться на більш жорсткий і централізований блок, та не розпадеться. Зміни все одно відбудуться. Однак це не буде зміною, яку вірус вніс би в союз, але в інтеграцію яка триває вже давно. Коронавірус лише прискорює і посилює її.

По-перше, чому через кризу Європейський Союз не стане більш централізованим чи розпадається. Держави-члени не хочуть жодного з цих сценаріїв. І саме держави продовжують залишатися головними суб’єктами європейської інтеграції, за привілейованою позицією яких утвердилася назва “королі договорів”Вони ними залишаться і після кризи,  вони стануть вустами політиків, які зараз стоять за ними. Оскільки жоден уряд жодної держави-члена не стикається з громадським викликом своїм діям – навпаки, громадськість масово схвалює та підтримує прогрес урядів у Євросоюзі, коронавірус не принесе політичного землетрусу у внутрішній політиці. І від національних політиків не можна очікувати кардинальних змін з точки зору акцентування на політичних пріоритетах та рішеннях. Європейська Комісія, навіть якщо вона була б  сильнішою та впевненішою, ніж за керівництва Урсули фон дер Лейєн, не має жодних варіантів чи інструментів для централізації Союзу після кризи.

Майбутнє в різноманітності

То як виглядатиме післякризова європейська інтеграція? У зв’язку з тим що це в руках держав-членів, вона буде різноманітною та різною. Різні темпи інтеграції можна побачити в європейському союзі споконвіку. Зрештою, згаданий Шенген ніколи не торкався всіх країн, що також стосується іншого ключового елемента Європейського Союзу, а саме Єврозони. Можна очікувати, що навколо нього буде обертатися подальше посилене співробітництво. Це легко зробити, не втручаючись у Лісабонський договір, основне право європейської інтеграції. Держави-члени продемонстрували можливість укладати міжурядові угоди, використовуючи інститути та рамки європейської інтеграції кілька разів. Держави, які хочуть тісніше працювати в тій чи іншій місцевості, будуть робити це без необхідності згоди чи участі всіх. Можна навіть припустити, що внаслідок кризи особливо багаті західноєвропейські держави не захочуть постійно сперечатися з усім з такими політиками, як Віктор Орбан, який, крім того, зловживає кризою для подальшого посилення не ліберальності в угорській політичній системі. Практика прийняття рішень щодо європейської інтеграції традиційно базується на гіперконсенсусі. І це, ймовірно, перетвориться на режим, коли співпраця та участь стане більш добровільним та гнучким. Ви хочете співпрацювати і дотримуватися певних стандартів? Гаразд. Якщо ні, то залишайтеся не гнучким без фінансових вливань з боку Союзу. Йдеться не про мегаломаніачні та химерні проекти, такі як будівництво федеральної Європи чи європейської людини, чим часто залякують євроскептики, а про конкретні заходи, такі як посилення захисту зовнішніх кордонів Європейського Союзу або, зрештою, створення інших механізмів реагування Європейського Союзу на кризу типу COVID 19.

У світлі сказаного залишається додати кілька слів про можливу чеську позицію. Вона не буде веселою. Поточна реакція чеської політики та її розуміння європейської інтеграції в умовах коронавірусної кризи не викликає особливого оптимізму. Прем’єр-міністр Андрей Бабіш гостро критикує сам Союз, апелюючи тим, що відсутня жодна підтримка. Тим самим він сам від себе відводить тінь недавніх судових спорів, щодо корупційного розподілу дотацій від ЄС на користь його компаній. Президент Чехії надалі дотримується своїх про російських та про китайських позицій. Дякуючи і хвалячи їх за підтримку, притому критикуючи Європейський Союз за бездіяльність. Дані події можуть викинути Чехію на периферію Європи, загальним чином це не змінить особо для ЄС, але для Чеської республіки це втрата позицій в європейській спільності та перетворення на своєрідну Угорщину.

Автор: Petr Kaniok, politolog.

Джерело: Міжнародний кур’єр


Поделитесь.