Юрій Смєлянський: Європейці досі мають ілюзії умиротворити агресивні апетити Кремля пропозиціями «економічних вигод». Та для Росії це як запрошення на обід для дикуна-людожера Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління «Інституту чорноморських стратегічних досліджень» Юрій Смєлянський в інтерв’ю УНІАН розповів, як Росія намагається легітимізувати брехню про «КримНаш» та «іхтамнєт» на міжнародній арені, та як Україні з цим боротися

Нещодавно президент Казахстану заявив в інтерв’ю, що не вважає анексією те «що відбулося в Криму». Чи вважаєте це прикладом маніпуляції міжнародним правом заради економічного зиску?

Скажу річ, яка багатьом не сподобається, але про це треба замислитися. На мій погляд, вся ситуація навколо інтерв’ю, включаючи обурення нашого МЗС та дискусії в фейсбуці, є проявом феномена помилкової термінології та підміни понять. Наша влада займається цим майже шість років.

У всіх словниках термінів анексія – це формальний акт, за допомогою якого держава проголошує свій суверенітет над територією, яка раніше знаходилася поза її володінь. Анексія є одностороннім актом, який стає чинним через фактичне володіння та узаконюється загальним визнанням. Анексії часто передують завоювання і військова окупація завойованої території. З точки зору термінології, визнаючи анексію Криму, ми погоджуємося, що це є території Росії. Відповідно, навпаки, не визнаючи анексію, не визнаємо Крим російським. Ані Україна, ані міжнародна спільнота не визнають анексію. В чинному українському законодавстві та в офіційних міжнародних документах територія Криму визначена саме окупованою.

Тепер щодо логіки відповіді про ставлення до анексії Криму президента Казахстану, який зовсім не згадував міжнародне право. Це людина східного виховання, де є нормою відповідати на неприємні запитання дещо завуальовано. При бажанні, ми можемо трактувати його відповідь про неприйняття анексії Криму, як неприйняття дій Росії в Криму і, в цілому, в Україні. Але є другий бік.

У 2018 році торговельний оборот Казахстану і Російської Федерації склав близько 18 млрд доларів США. А торговий оборот України і Казахстану не досяг півтора млрд доларів США. Ба більше, за десятиліття економічні відносини між Україною і Казахстаном постійно зменшуються за обсягами. Реального економічного інтересу до України у Казахстана немає. Крім того, Казахстан, хоч і республіка за назвою, але диктатура. Російська система відносин їм ближча, зрозуміліша і більш прийнятна. З точки зору участі Казахстану у голосуваннях в ООН з українських питань, ця держава для нас, як мінімум, не дружня (Казахстан постійно голосує на боці Росії). Також, Казахстан прекрасно усвідомлює загрози від Росії уже в свій бік, тому ухвалює державні рішення, намагаючись їх мінімізувати. Навіщо їм ризикувати відносинами з Росією заради України? – Цього не буде.

Іншими словами, з точки зору поточних національних інтересів Казахстану, рівня відносин між Казахстаном і Росією та між Казахстаном і Україною – висловлена президентом ​​позиція цілком логічна. За великим рахунком, Україна не зробила нічого, щоб було інакше.

У ЗМІ чимало пишуть про «фантомні болі» від втраченого економічного зиску від співпраці з Росією у багатьох західних політиків та бізнесменів. Що маємо тут робити?

Симптоми «фантомних болів» проявляються у тих, хто на стосунках з Росією непогано заробляв, але після введення санкцій був змушений їх згорнути або обмежити. Також додатково «фантомні болі» проявляються у тих, кого Росія змогла купити або взяла на утримання. Між іншим, чим менше економіки окремих західних держав стикалися з Росією до початку війни між Україною і Росією, тим менше цих «фантомних болів». І навпаки.

Сьогодні в побудові міжнародних відносин, у першу чергу, держави ЄС розмірковують категоріями економічних вигод. Бо ЄС – союз об’єднаного ринку. Але велика різниця в розвитку ЄС та Росії породжує пріоритет різних геополітичних моделей. Для Росії притаманна стара модель, де нормою поведінки є захоплення чужих територій. Для західних держав притаманні нові моделі – геоекономіка та геофілософія, в основі яких технологічний та економічний розвиток. Також ці моделі визнають право бути іншим. Тобто, Росія має право бути іншою. Україна має право бути іншою. Яким бути – це вибір держави.

Навіть, якщо держава обирає бути агресором?

Через агресію Росія має санкції та обмеження, а «Велика вісімка» стала «Великою сімкою». Але саме різниця у поглядах тут напрочуд важлива. Бо для Росії приязність та пропозиції економічної вигоди – це запрошення на обід для дикуна-людожера. Мовляв, якщо не лізете в бійку, то ви слабкі. Але європейці не хочуть бійки, вони прагнуть торгувати та розвиватися. Відповідно, досі мають ілюзії умиротворити агресивні апетити кремлівського керівництва пропозиціями «економічних вигод». І процес усвідомлення цієї помилки йде дуже повільно, попри те, що Росія цьому активно допомагає.

Консолідована позиція західних держав у період протистояння двох ідеологій призвела до розпаду СРСР, але сьогодні цього немає. Хоча, якщо західні партнери прийдуть до згоди, наші проблеми почнуть вирішуватися значно швидше.

Експерт зазначив, що поки Росія існує в сьогоднішньому вигляді, звідти завжди йтимуть загрози / фото УНІАН

Експерт зазначив, що поки Росія існує в сьогоднішньому вигляді, звідти завжди йтимуть загрози / фото УНІАН

Чи можемо пришвидшити процес усвідомлення в Європі їхньої помилки щодо Росії?

Україні випала доля бути державою прикордоння між російською диктатурою і західною цивілізацією. Поки Росія існує в сьогоднішньому вигляді, звідти завжди йтимуть загрози. Тому маємо мінімізувати ці загрози нашим розвитком в усіх аспектах життєдіяльності держави та входженням в західну цивілізацію. Нам можуть допомогти пройти цей шлях, але замість нас його ніхто не пройде. Потрібне наше бажання (відповідні закони, робота парламенту, Кабміну, готовність суспільства). Мова не йде тільки про питання вступу в НАТО чи ЄС. Головне – це створення частини західної цивілізації всередині України. Хочемо в Європу? – Ставаймо Європою.

Коли будемо більш розвинені в технологічному та економічному плані, то західні партнери нам більше довірятимуть. Ми ставатимемо сильнішими, а на сильніших не нападають.

Чи вважаєте ефективним інструментом протидії спробам Росії легітимізувати свою брехню на міжнародній арені висловлення обурення від наших дипломатів та їхні заклики «не загравати з окупантами»?

Інструмент «обурень і закликів» – дуже слабкий інструмент протидії окупантам. Це «інструмент останньої надії», який, на жаль, для наших дипломатів мало не єдиний. Зауважу, що з 2014 року українській владі пропонувалися інші інструменти (скасування закордонних паспортів для колаборантів, їх подача у міжнародний розшук тощо). Західні партнери були готові допомагати Україні, але ініціатива повинна виходити з Києва, чого не було. Наприклад, у 2016 році на парламентських слуханнях по Криму були прийняті рекомендації з переліком потрібних законів для більш ефективної роботи державних інституцій з питань Криму. Пройшло три з половиною роки, але жоден пункт з них не виконано.

Які закони треба було ухвалити?

Закон про колабораціонізм, про особливості економічних відносин з окупованими територіями, треба було скасувати закон про вільну економічну зону «Крим». Там було близько десяти законів. На жаль, щодо Криму чинна влада поки наслідує попередню.

Повертаючись до інструменту обурень наших дипломатів. Нещодавно він їм знову знадобився, коли на урочисті заходи в Чехії було запрошено псевдокримськотатарську організацію, лояльну Кремлю.

В Криму активно допомагають окупантам та створюють громадські організації люди різних національностей (росіяни, українці, німці, кримські татари, болгари тощо). Вже створено близько двох десятків таких організацій, які фінансуються з Кремля. Але в санкційних списках України назв цих громадських організацій, їхніх керівників та членів немає. Ба більше, за рідкісними винятками, вони отримують українські, безвізові для Європи, паспорти. Чи спробували ми завадити цьому загону колабораціоністів, створеному окупантами? – Ні.

Керівництво нашої держави продовжує визнавати термін «колабораціоніст» забороненим до використання. Ми знову підміняємо поняття та шукаємо м’якші форми. Не створюємо жодних підстав, щоб позбавити окупантів можливості вільно діяти в питаннях легітимізації окупованого Криму на міжнародних майданчиках. Тому «інструмент останньої надії» –  обурення і заклики – залишається єдиним для українських дипломатів.

Смєлянський наголосив, що українськиі санкції проти РФ відстають від рішень західних партнерів / фото УНІАН

Смєлянський наголосив, що українськиі санкції проти РФ відстають від рішень західних партнерів / фото УНІАН

Скандал з Аррle, який на території Росії став відображати Крим і Севастополь «російською» територією, – це не перший кейс (раніше так само зробив Google). Чому такі факти стають можливими? Які помилки ми зробили?

У червні 2014 року до Верховної Ради було подано законопроект про створення вільної економічної зони в Криму, який відразу розкритикували експерти та громадськість. Адже його норми побічно визнають окуповану територію територією іншої держави.

  • По-перше, цими нормами був введений на адміністративній лінії розмежування між Автономною республікою Крим і Херсонською областю митний режим і прикордонний режим (всередині держави не може бути державного кордону).
  • По-друге, громадяни України, які мали місцем постійної реєстрації Автономну республіку Крим та місто Севастополь, були визнані нерезидентами України за територіальною ознакою. Тобто, громадянами України, які проживають на території іншої держави. Ми намагалися пояснити депутатам, що цей антидержавний законопроект буде діяти проти інтересів України, однак він був ухвалений.

Виходить, що Україна за непрямими ознаками визнає Крим територією іншої держави. Тим часом, Російська Федерація з усіх сил намагається довести світові, що окупований Крим є російською територією. А у будь-якої комерційної компанії є власні економічні інтереси.

Фактично, ми самі створили ситуацію, коли китайські компанії можуть допомагати окупантам забезпечувати Крим електроенергією, німецькі компанії – поставляти в окупований Крим обладнання для виробництва електроенергії, українські компанії через територію Росії – поставляти українські товари в Крим. А українські резиденти – власники бізнес-активів в окупованому Криму, у повній відповідності з чинним українським законодавством, можуть сплачувати окупантам податки, виконувати замовлення Міністерства оборони Росії, допомагати окупантам вести війну проти України. Чому в такій ситуації ми дивуємося діям Аррle або Google? Тим більше, що це їх ще стримують західні санкції. Знову ж таки, не українські! Наші санкційні заходи відстають від рішень західних партнерів, хоча має бути навпаки.

Чи є зараз перспектива виправити помилки?

Звісно. Треба привести санкційні списки у відповідність до західних, насамперед, американських. Розробити та ухвалити потрібні закони. Громадянське суспільство та експертне середовище готове допомагати владі, але влада повинна показати, що їй це потрібно.

Що думаєте про ідею колишнього міністра закордонних справ Павла Клімкіна бойкотувати продукцію Аррle?

Подібні ініціативи від пана Клімкіна вважаю черговою дурістю і жалюгідною спробою нагадати громадськості та владі про своє існування. Щось я не пам’ятаю подібних ініціатив з його боку під час перебування міністром на адресу компанії Сіменс після скандалу з постачанням турбін в окупований Крим. Очолюване ним міністерство тоді навіть з реакціями обурення не поспішало. Я не пам’ятаю подібних ініціатив від міністра Клімкіна у 2015-2016 роках щодо китайської компанії «Цзянсу Хентун Пауер Систем», яка займалася прокладкою підводного енергетичного кабелю з материкової Росії в окупований Крим. Не звучали подібні ініціативи від пана Клімкіна і відносно Google.

Мої слова не означають, що взагалі ніяких реакцій з боку МЗС не було. Були, але МЗС з ними не поспішало. Якщо вони й обурювалася, то дуже неактивно. Проблеми, які ми сьогодні обговорюємо, є результатом, зокрема, діяльності колишнього міністра Клімкіна з низки питань. Загалом, оголошувати бойкот такій компанії можна лише при існуванні українських аналогів. Ми ж технологічно дуже далекі від Аррle. Тому, навіть дозволю собі сказати, що такі ініціативи ворожі до України.

Економіст вважає, що Україна має стати прикладом у дотриманні принципів міжнародного права щодо окупованих територій / фото УНІАН

Економіст вважає, що Україна має стати прикладом у дотриманні принципів міжнародного права щодо окупованих територій / фото УНІАН

Яким чином примусити іноземні компанії виконувати принципи міжнародного права?

Ми маємо стати прикладом у дотриманні принципів міжнародного права в питаннях формування політики щодо окупованих територій. Не можна вимагати від західних партнерів збільшення санкцій та тиску на Росію, а самим розвивати з агресором економічні відносини. Якщо в питаннях побудови взаємин з державою-агресором і з нашими окупованими територіями ми будемо послідовні та зрозумілі, приведемо законодавство у відповідність до умов воєнного часу, то отримаємо моральне право висувати претензії порушникам. Коли створимо інструменти пред’явлення обґрунтованих претензій, тоді порушень буде менше.

Як просувати наші меседжі про український Крим та російську агресію серед іноземної аудиторії?

Всіх рецептів назвати не зможу, але ефективним вважаю народну дипломатію. Наведу приклад. У 2016 році я їздив до Словаччини читати відкриту лекцію про Крим перед студентами університету імені Коменського і жителями Братислави. Говорили про Крим, його історію та сучасність, аудиторія могла ставити питання, які її турбують.

Про що вас питали?

Наприклад, чи Україна хотіла, щоб Крим був українським, що українська влада робила для цього до війни. Зрозуміло, що питання з підтекстом. Певно, людина знала, що питала. Зі свого боку, я говорив чесно та відверто. Правда напрочуд важлива. Вона має бути відображена в чинному законодавстві, внутрішній і зовнішній політиці держави. Зміст українських підручників історії має відповідати цій правді. Питання окупації Криму і його подальшої долі має максимально однозначно сприйматися українським суспільством. Звісно, будуть ті, хто думає по-іншому. Але їхня кількість не повинна впливати на сприйняття дійсності.

За кілька місяців говоритимемо про шість років окупації Криму (вдвічі довше, ніж тривала його окупація за часів Другої світової). А яку політику реалізує українська влада? – Я її називаю «політикою створення хибних реальностей».

У чому вона проявляється?

Ми вже про це говорили. Громадяни України з кримською реєстрацією, фактично, є негромадянами з урізаними правами (нерезиденти за територіальною ознакою). Гасло: «Крим – Україна», – у нас є. Але за чинним законодавством це не зовсім так.

Свідомість українського суспільства в питаннях формування ставлення до Криму дезорієнтована (те саме щодо окупованих територій Донецької та Луганської областей). Якщо громадяни України мають сумніви в територіальній приналежності Криму і його подальшої долі, то чи можемо ефективно просувати українську приналежність Криму і російську збройну агресію в державах партнерів? Термінологія, законодавство, риторика, дії – все повинно відповідати реальності. Ось тоді допустимо вести розмову про успіх.

До того, що я вже говорив в контексті просування меседжу українського Криму і російської агресії, додам тільки один приклад. У 2017 році в складі української делегації я їздив до Брюсселя, де зустрічалися з депутатами Європарламенту та представниками європейських громадських організацій, говорили про Крим та окуповані території Донбасу. У складі делегації була і заступник міністра інформаційної політики, між іншим. Так ось, у готелі цілодобово показували кілька російських телеканалів й жодного українського. Які сьогодні з цим справи, не знаю. Але якщо ми досі доносимо інформацію таким чином, то чому дивуємося.

Експерт розповів, як варто боротися із фейками пропаганди РФ / фото УНІАН

Експерт розповів, як варто боротися із фейками пропаганди РФ / фото УНІАН

Як маємо реагувати на випадки відвертих фейків Кремля та його маріонеток? Наприклад, коли з’являються новини, на кшталт «Україна визнала неможливість повернути Крим» або «у Фінляндії буде відкрито представництво ДНР».

Якщо послідовно реалізується однозначна внутрішня політика щодо окупованих територій, а зовнішня політика є невід’ємним продовженням внутрішньої, то немає значення, що говорить окупант. Це буде проявом його безсилля вплинути на ситуацію і викликатиме сміх і неприйняття. Втім, якщо наша внутрішня політика непослідовна та сама породжує хибні реальності, подібні новини збільшують ступінь недовіри суспільства до влади, дезорієнтують, призводять до неприйняття окупованих територій і неготовності до їх реінтеграції. По суті, це може стати одним із чинників втрати окупованих територій.

А ось брехливі новини про відкриття будь-яких фейкових представництв уявних юридичних суб’єктів повинні негайно викриватися нашими дипломатами та публічно спростовуватися з боку держав, яких окупанти підводять під провокацію.

Що робити з випадками, коли в Україні з’являються, наприклад, книжки з картами без Криму? Які мають бути санкції за це?

Це частина ідеологічної війни проти України та прояв колабораціонізму, якщо це роблять громадяни України на території України. Що лежить в основі цих дій – отримання економічної вигоди, банальна дурість, ворожість або щось ще – немає значення. Закон повинен чітко визначати, що, в залежності від ступеня завданої шкоди, до особи застосовуються обмежувальні заходи. Це може бути ліквідація юридичної особи, заборона на професію для фізичної особи, обмеження виборчого права, високі штрафи тощо. Головна умова – справедлива відповідальність настає швидко і без винятків.

Скільки грошей Росія може витрачати на різні спроби легітимізувати брехню?

Скільки буде потрібно, за наявності ресурсів. Сьогодні це вже мільярди доларів. Саме для ресурсного забезпечення досягнення своїх геополітичних цілей Росія прагне найбільш зручним способом закріпитися як монополіст з енергетичного забезпечення держав Європейського Союзу, збільшити обсяги постачання в Китай і далі, підпорядкувати собі за такі постачання Білорусь, Україну, Вірменію і так далі.

Модель системи відносин в Росії вибудувана таким чином, що, за необхідності, Кремль може перенаправляти бюджетні ресурси (та не тільки бюджетні) на досягнення поставлених геополітичних цілей коштом погіршення життя російських громадян. На жаль, заради можливості пишатися уявною могутністю російські громадяни готові жити в бідності й убогості. Хоча і ступінь цієї готовності потроху починає знижуватися.

Якою мірою українська стратегія повернення Криму та Донбасу залежить від недопущення легітимізації російською окупації на міжнародній арені?

Підкреслю, що легітимізувати окупацію неможливо. Легітимізувати можливо анексію. Факт окупації Росією Криму відбувся, і міжнародна спільнота його визнала. Наступна дія Росії – спроба анексії півострова. З цією метою російське керівництво внесло відповідні зміни до свого законодавства, але Україна та міжнародна спільнота цього факту не визнали.

Якщо Україна визнає анексію, то Крим стане частиною Росії. Поки ми дотримуємося позиції, що Крим тимчасово окупований Російською Федерацією, маємо шанс повернути суверенну територію. Міжнародна спільнота нас в цьому підтримує.

Смєлянський також вказав на проблему окупованих територій Донбасу / фото УНІАН

У ситуації з окупованими територіями ОРДЛО Росія намагається довести, що «іхтамнєт», на територіях реалізується сценарій «повсталих шахтарів», а росіяни є миротворцем. Мінські угоди, більшою мірою, працюють на цю версію. Адже за Мінськими угодами Росія – не агресор чи окупант, а держава, яка прийняла сторону «повсталих шахтарів». І тут однозначної позиції у наших західних партнерів немає. Причина цього, зокрема, політика щодо окупованих територій Донецької і Луганської областей керівництва України, незрозуміле прагнення розділити в чинному законодавстві питання Криму та ОРДЛО. Така політика допомагає Росії дезорієнтувати наших партнерів.

З цієї причини, наприклад, у проміжному звіті генерального прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі ситуація на окупованій території Донбасу розглядається дуально (як зовнішня збройна агресія та як внутрішній громадянський конфлікт). Україна поки не змогла довести, що це виключно зовнішня збройна агресія. Зокрема, через реалізацію політики хибних реальностей.

Дуже хотілося б, щоб керівництво держави ухвалило всі потрібні рішення та дії для однозначного трактування ситуації в ОРДЛО як зовнішньої збройної агресії з боку Росії. Тоді повертати території стало б простіше. Нагадаю, що тридцять першого грудня цього року закінчиться дія закону про особливий статус окремих регіонів Донецької та Луганської областей, нам треба ухвалювати наступний. І він вже має бути викладений таким чином, щоб питання громадянського конфлікту навіть не виникало. Щоб не можна було трактувати якісь норми закону по-різному.

Чи маємо моніторити співробітництво міжнародних організацій з Росією щодо окупованих територій? Наприклад, щоб візити в Крим відбувалися лише на запрошення або за дозволом української сторони?

Якщо вважаємо, що окупована територія Криму є невід’ємною частиною суверенної території України, то зобов’язані моніторити все, що там відбувається. Зокрема, в питаннях відвідування окупованого Криму представниками західних партнерів або міжнародних організацій. Але тут виникає дилема. З одного боку, правильно, якщо такі відвідування здійснюються на запрошення і за дозволом української сторони. В ідеалі, в’їзд до Криму тільки з боку України, бо Крим невід’ємна частина України. З іншого боку, Росія вимагає, щоб в’їзд до Криму здійснювався з російської сторони, за дозволом або на запрошення російської сторони, під контролем російської сторони та з публічними підсумками, які влаштують російську сторону.

Є приклади, коли турецька делегація здійснила поїздку до Криму за російськими вимогами, але з повідомленням українській стороні. Зібрані матеріали виявилися об’єктивними і не влаштували російську сторону. Тому Росія дуже вибірково підходить до відвідування Криму іноземцями, допускаючи виключно «перевірені кадри».

Перед Україною складний вибір – що в пріоритеті. На мою думку, кожне відвідування – це індивідуальний випадок, який повинен розглядатися персонально. Хоча, вже склався певний пул «чергових відвідувачів» щодо яких Україна повинна поводитися більш жорстко. Зокрема, потрібні кримінальні позови за порушення правил в’їзду на територію України з публікацією списків таких осіб, подача на них у міжнародний розшук, заборона на в’їзд в Україну тощо.

Чи варто нам сьогодні зважати на міжнародний досвід реінтеграції деокупованих територій?  

Протягом п’яти останніх років в Україні формувався тільки один безальтернативний погляд на повернення окупованих територій, виключно сходу України, заснований на реалізації норм Мінських домовленостей. Один з аргументів – це досвід Хорватії в реінтеграції Подунав’я. Але тут варто зауважити, що, крім досвіду Хорватії, ООН і міжнародна спільнота не знає інших прикладів успішної реінтеграції. При цьому, основною причиною війни в Хорватії був міжетнічний конфлікт, посилення сепаратистських рухів з метою самовизначення народів на теренах колишньої імперії. А у нас територія окупована сусідньою державою.

Україні також пропонувався досвід Придністров’я. Про це багато говорили. Який результат має ця модель припинення збройного конфлікту та окупації частини суверенної території Молдови? – Сьогодні Російська Федерація повністю контролює всю Молдову, а Україна отримала новий напрямок загрози.

Звісно, накопичений міжнародний досвід слід вивчати. Однак, пам’ятати, що після завершення Другої світової і Холодної війни, збройна агресія проти України – це перший випадок, коли держава з ядерним потенціалом та постійний член Ради безпеки ООН розв’язує війну проти сусідньої держави та окупує частину її території.

Знаєте, є вислів: «Всі щасливі сім’ї щасливі однаково, а кожна нещаслива сім’я – нещаслива по-своєму». Реінтеграція тимчасово окупованих територій України – це українська модель реінтеграції, з урахуванням міжнародного досвіду, яка потім стане частиною міжнародного досвіду у таких питаннях. Було б краще для всього людства, якби цей досвід більше нікому не знадобився.

УНИАН
Поделитесь.