Борис Бабiн: Що означає нове рішення Міжнародного суду ООН у справі проти Росії 8 листопада Міжнародний суд ООН (ICJ) схвалив важливе процедурне рішення стосовно заяви України проти РФ про порушення нею норм Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ICERD) та Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (ICSFT)

Для розуміння його важливості слід нагадати історію питання. У заяві України в вимірі ICERD йдеться про дискримінацію за мовною та етнічною ознакою кримських татар та українців в Криму, а в рамках ICSFT – про фінансування РФ збройних угрупувань які ведуть бойові дії та диверсійні акти на Сході України. Одразу додам, що спір стосовно саме цих двох конвенцій можна було розпочати проти РФ в ICJ без її спеціальної згоди, а величезний масив інших договорів які порушила РФ з 2014 р. неможливо застосувати у міжнародних інституціях без згоди самої РФ.

Одразу після оголошення змісту заяви, яку, на замовлення МЗС, готували юристи американської юридичної компанії Covington & Burling LLP на підставі матеріалів, зібраних українськими органами, можна було почути критику щодо обмеження кількості епізодів, описаних у заяві та їх географічного розподілу (адже РФ порушувала ICSFT і в Криму, а ICERD у вимірі етнічних українців та низки національних меншин – відповідно на Донбасі). Втім таке рішення могло виходити із наявних беззаперечних доказів саме щодо випадків, описаних у заяві.

Ця заява була подана до ICJ Україною в січні 2017 р., чому передували тривалі спроби нашої держави провести з цього питання переговори із росіянами. І в квітні 2017 р. ICJ надав, за зверненням України у цій справі, наказ, яким приписував припинити заборону Меджлісу кримськотатарського народу та забезпечити важливість освіти українською мовою. Примітно, що цей наказ був проголошений суддями з рахунком “13 до 3” стосовно Меджлісу і одноголосно – стосовно освіти українською (це підтримав навіть російський суддя Скотніков, призначений спеціально, ad hoc, у цій справі).

Така підтримка вимог України щодо ICERD свідчить про те, що фактичні обставини подій в Криму саме як дискримінації настільки безперечні, що це було важко публічно відкинути навіть проросійські налаштованій меншості суддів ICJ. Тому РФ у цій частині одразу вдалася до тактики, яку скоріш за усе буде використовувати й після винесення фінального рішення, тактики імітації “усунення окремих недоліків”. Адже в Криму, суто на папері “існують” підконтрольні окупантам школи із українською мовою навчання або із вивченням української (звісно що насправді викладання йде суто російською).

Також у 2018 р. окупанти організували фейковий “Курултай”, але не кримськотатарського народу, а “мусульман Криму”, на якому учасники цього шоу заявляли вимоги на “власність Меджлісу в Криму”. Зрозуміло що саме цю структуру РФ буде демонструвати світові як “виконання” наказу ICJ 2017 р. Одразу додам, що заборона Меджлісу двічі, у 2018 та 2019 роках описувалася Україною та РФ у власних позиціях до ICJ та після цього суд вирішив що питання (не)виконання РФ цього наказу 2017 р. буде вирішено остаточно пізніше, коли буде виноситися рішення по суті справи.

У червні 2018 р. Україна розширила свою заяву вкрай розлогою пам’яткою (більше 400 сторінок), в якої в вимірі ICSFT було висвітлено деталі збиття Боїнгу, обстрілів цивільних міст та організації в них серії вибухів диверсійними групами, при цьому доводилися ознаки цих дій, як терористичних та факти збору в РФ коштів, наявності в РФ тренувальних таборів для учасників бойових дій в Україні, факти ухилення РФ від блокування кордону та фінансових операцій з непідконтрольними Україні територіями. В рамках ICERD в пам’ятці йшлося про форми утисків кримських татар, включаючи насильницькі зникнення, катування, обшуки, тиск на національні медіа та культурні заходи й обмеження у сфері освіти.

У відповідь на заяву України РФ в вересні 2018 р. подала до ICJ вкрай цинічні заперечення щодо нібито відсутності у ICJ юрисдикції розглядати заяву України за обома конвенціями та стосовно нібито порушення Україною процедури подання заяви. У вимірі ICSFT РФ пропонувала суду власне оригінальне тлумачення окремих слів конвенції, а також стверджувала, що ця конвенція не поширюється на випадки, коли держава сама вчинює терористичні акти або коли такі акти вчинюються її уповноваженими посадовцями.

Також РФ вважала, що Україна нібито зловживає заявою та має метою не протидію фінансування тероризму, а доведення факту окупації Донбасу РФ, що Україна невірно вела переговори та нібито ухилилася від обов’язкового арбітражу для вирішення цих спірних проблем з РФ. У частині ICERD РФ стверджувала, що описана Україною дискримінація є не расовою, а якоюсь іншою, що Україна зловживає заявою з метою визначення статусу Криму та що нашою державою не було застосовано внутрішніх засобів захисту (йдеться про звернення до незаконних кримських органів) та не було зроблено звернень до спеціальних органів ООН, зокрема до комітету якій контролює виконання державами вимог ICERD.

У червні 2019 р. відбулися усні слухання із питань, піднятих в аргументах РФ і Міжнародний суд став готувати рішення, яке оголосив 8 листопада. Зараз вже можна стверджувати, що аргументи РФ не були у повному обсязі взяті до уваги ICJ, і цьому не завадило навіть провокаційне включення в склад офіційної делегації РФ до суду такого “видатного фахівця”, як Айдер Аблятипов, “заступник міністра освіти, науки та молоді Республіки Крим”. Більш того, оскільки ICSFT розглядається Міжнародним судом уперше, цей орган, спростовуючи домисли росіян, надав низку тлумачень конвенції, важливих для всіх держав та й для розвитку міжнародного права.

Зокрема ICJ справедливо зазначив, що держави часто спорять між собою щодо порушення окремих конвенцій у ситуації більш широких протиріч між ними, і що Суд у такій ситуації не має усуватися від вирішення спору, але має це робити суворо в межах оспорюваних конвенцій. ICJ відзначив, що Україна у власній заяві не вимагає нічого з питань агресії та окупації і тому не порушила процедури у цій частині, та подала заяву добросовісно, із належною метою.

Також ICJ на цьому етапі визнав не переконливими позиції РФ про те що ICSFT нібито не охоплює фінансування представників держави, які вчиняють тероризм та нібито стосується виключно приватних осіб, про те що ICSFT нібито не охоплює постачання зброї як форму фінансування, та про те що в рамках ICSFT той, хто фінансує тероризм, нібито має усвідомлювати конкретний теракт, що буде вчинено. Україна ж стверджувала, що достатньо усвідомлення того, що організація, яка фінансується, а саме – згадані в заяві “ДНР”, “ЛНР” та “Харківські партизани”, вже вчиняла терористичні акти.

Втім остаточно ці аспекти ICJ буде вирішувати під час винесення рішення по суті, тому скоріш за усе РФ повернеться до цієї дискусії. Самі ж по собі нинішні спроби РФ істотно звузити (і не лише щодо подій на Донбасі, але у глобальному вимірі) тлумачення та відповідно застосування основної конвенції із протидії тероризму є вкрай характерними для такого видатного “боротьбиста з терором” як сучасна Росія.

Але із іншого “тонкого місця” цей процес пройшов вже остаточно – адже ICJ погодився, що Україна добросовісно вела протягом розумного часу переговори з РФ перед поданням заяви. Нагадаю, що саме порущення цієї умови дозволило РФ відкинути позов Грузії за підсумками 2008 року.

Тут ризики були істотними, адже навіть ICJ визнав, що переговори не завжди стосувалися ICSFT (зная стиль МЗС обох держав, це не дивує); втім, Суд винайшов у документах цих переговорів достатньо згадок про цю конвенцію та відповідні порушення. Так само Суд остаточно відкинув аргументи РФ щодо нібито не доведення до кінця Україною спроби вирішити спір у спеціальному арбітражі, адже така спроба нами була вчинена і вказані РФ дрібні нібито неузгодженості якихось окремих документів не вплинули на добросовісність України у пошуку шляхів вирішення спору.

У частині расової дискримінації РФ заявляла, що Україна нібито прагне застосувати ICERD для захисту від політичної та релігійної дискримінації, та від дискримінації на підставі громадянства, що цією конвенцією не охоплюється. Також РФ цинічно заявляла, що Україна оскаржує застосування законів РФ в Криму іншим, ніж це передбачає міжнародне право, шляхом. Адже, якщо Крим є окупованим, то Українна думку РФ слід застосувати виключно Женевські конвенції, а не ICERD. Водночас, зважаючи на те що РФ ніяк не може, як би їй не хотілося, заперечувати сам факт наявності в Криму кримських татар та українців як етнічних груп та те, що ICERD містить вкрай “широко зформульовані права та обов`язки”, на цьому етапі ICJ не взяв аргументи РФ до уваги.

Також велику увагу ICJ приділив одному слову “або” (“or”) в Конвенції, адже РФ пропонувала тлумачити його як “та” і тим самим підкидала Україні обов’язок попередньо вирішувати спір у Комітеті ООН з расової дискримінації. Тому Суд був змушений, із посиланням на всі наявні прецеденти та здоровий глузд, констатувати, що “або” це саме “або” і тому йти до Комітету перед ICJ Україні було не обов’язково. Також Суд констатував, що Україна в цій частині добросовісно намагалася вести переговори з РФ, та навіть виявив пару випадків прямого ухилення РФ від таких переговорів.

Аргумент РФ про те, що Україна, до подачі заяви щодо ICERD мала вичерпати внутрішні механізми правового захисту (тобто прикладом мала звернутися до “Джанкойського районного суду Республіки Крим”) ICJ відхилив, ґрунтуючись як на нормах цієї конвенції так й на загальному міжнародному праві. Адже за відповідними положеннями таке вичерпання дійсно необхідне, але лише коли держава виступає на захист одної особи чи декількох осіб. Але у цій заяві України йдеться не про окремих осіб, а про загальну практику РФ проти цілих етнічних груп, усі ж окремі випадки надані не з метою захисту їх фігурантів, а виключно як ілюстрації загальної ситуації.

Тому загальні підсумки голосування не дивують, від “13 проти 3” у частині фінансування тероризму на користь України, із сформованою з 2017 року “російською трійцею” суддів, до “15 проти 1” у частині расової дискримінації та навіть з змушеним визнанням російським суддею того факту що расова дискримінація щодо кримських татар та українців теоретично можлива.

Це свідчить про подальшу стратегію РФ – “стояти намертво” в Гаазі з питань ICSFT та готуватися до неминучого програшу за ICERD, імітуючи в окупованому Криму “відсутність порушень” або “виправлення окремих помилок”.

Подивимось яке це дасть результат, бо поки ТАСС знайшов єдину добру новину з Гааги для росіян – що фінальне рішення у цій справі Міжнародним судом ООН (перше таке рішення проти Росії за всю історію міжнародного права) буде схвалене ще не завтра.

Цензор.НЕТ
Поделитесь.