Уильям Тейлор: “Через год-два Зеленский может договориться с Путиным по Донбассу” 1 січня повірений у справах США Вільям Тейлор завершить роботу в Україні і вже наступного дня відбуде до Вашингтона. Невдовзі, як очікується, президент Трамп офіційно представить кандидатуру нового посла, а до того посольством керуватиме заступниця Тейлора

Про від’їзд Тейлора було оголошено лише в грудні, і багато хто сприйняв це рішення як покарання за участь дипломата у слуханнях щодо імпічменту президента Трампа.

Як відомо, цей дипломат став одним із ключових свідків на слуханнях у Конгресі, розкривши деталі того, як саме Білий дім тиснув на Володимира Зеленського. У спілкуванні з конгресменами він не приховував, що критично ставиться до стратегії, а особливо – до рішення Вашингтона призупинити безпекову допомогу Україні.

Словом, Трампу було за що ображатися на керівника посольства, якого він призначив на заміну послу Марі Йованович, яку він також зі скандалом відправив у відставку навесні. Між тим, сам Тейлор всіляко підкреслює, що про конфлікт не йдеться. Він каже, що його від’їзд не є відкликанням, та запевняє, що все одно мав поїхати у січні.

У своєму прощальному інтерв’ю для кількох українських журналістів, включаючи редактора “Європейської правди”, посол старанно уникав коментарів про американську політику та запевняв у підтримці України обома ключовими американськими партіями – і прибічниками Трампа, і його опонентами.

Далі – прямі цитати з відповідей Вільяма Тейлора про Україну та Росію, про Зеленського та Путіна, про справу Шеремета, про реформи та багато іншого.

Про від’їзд з України

Всі – і я, і посольство, і Вашингтон – від початку знали, що моє призначення було тимчасовим.

Я очолив посольство як в.о., без проходження офіційної процедури. А в США законодавство встановлює граничний термін, протягом якого таку посаду може обіймати тимчасовий керівник, призначений без погодження – це 210 днів, і цей термін добігає завершення (на день від’їзду Тейлора мине 198 днів від його приїзду в Україну. – Тут і далі курсивом додані коментарі та доповнення від ЄП).

Отже, моя місія закінчується. Я відлітаю з України рівно за тиждень, але впевнений, що повернуся – адже я багато років поспіль цікавлюся Україною і не планую припиняти це робити.

Про вплив імпічмент-скандалу на майбутнє відносин США та України

Я не думаю, що ця історія матиме тривалий руйнівний вплив на американсько-українські відносини.

Попри всю неоднозначність нинішньої ситуації, у Вашингтоні не бракує підтримки та поваги до України. Ми бачимо це постійно! Подивіться на голосування в Конгресі щодо оборонного бюджету, який запровадив санкції проти “Північного потоку-2”. Там була потужна двопартійна підтримка, в Сенаті голоси поділилися 86 на 8!

Крім того, цей оборонний бюджет підвищив на $50 млн безпекову допомогу – віднедавна таку знамениту (бо саме цю допомогу заморожував Трамп, щоби, як стверджується, вплинути на Зеленського), і тепер вона становить $300 млн.

Ця допомога ще не надійшла до України. Для її спрямування потрібні два рішення: про її виділення (authorization bill) та про призначення (appropriation bill). Перше вже ухвалене – це і є оборонний бюджет. Другий закон, який деталізує розподіл бюджету, буде ухвалений наступного року.

Але підтримка України підтверджена вже зараз і має підтримку абсолютної більшості в Конгресі.

Про заяви Трампа та республіканців про “корумповану Україну”

Усюди є корупція. У США також вона є, і це серйозна проблема!

Але, звісно ж, Україна не є третьою найбільш корумпованою державою в світі! (такою її назвав президент Трамп) Подивіться на рейтинги рівня корупції у державах світу, і ви з’ясуєте, що Україна – в середині списку, і вона поволі просувається догори, тобто ситуація поліпшується.

Тим не менш, йдуть постійні розмови про вашу державу, багато американців саме зараз дізналися, де взагалі знаходиться Україна. Дізналися, що Україна бореться з Росією, що вона має молоду владу і прагне доєднатися до Європи. Це вже важливо!

Так, тепер потрібно пояснити американцям, що Україна – це зростаюча демократія і зростаюча економіка.

Треба, щоби інвестори повірили в Україну. Сподіваюся, що перші ознаки цього ми побачимо вже навесні, коли ваш уряд планує провести приватизацію. Це буде тестом.

Україна здатна стати дуже привабливим для інвесторів місцем. Але для значного поліпшення потрібно, щоби інвестори довіряли вашій системі правосуддя. Це потребує часу, але ви йдете цим шляхом – історії на кшталт реформи прокуратури є доказом цього. Як ви знаєте, тестування у Генпрокуратурі відсіяло 55% прокурорів, які там працювали. Це – вражаючий результат.

Про нову владу України

Вони рухаються у правильному напрямку і рухаються швидко. Хтось каже, що навіть “занадто швидко”, дорікаючи владі через “турборежим”, але я не вважаю за правильне просити нову владу сповільнити цей рух. Згадайте, як донедавна всі критикували Україну за недостатню швидкість реформ!

Українська влада розуміє ризики. Вони кажуть нам: так, ми можемо робити помилки через швидкий рух, але ми зможемо їх виправити.

Про червоні лінії Зеленського щодо Росії

Я вважаю, що Зеленський розуміє ризики і готовий ризикувати, щоби досягти того, чого прагнуть українці.

Українці хочуть, щоби війна зупинилася, щоби російські солдати припинили стріляти в українських. Але цього не станеться, якщо не робити ризиковані кроки, такі як розведення військ. Так, воно було практично повністю одностороннім, і до певного рівня ризикованим. Але подивіться, що сталося після того: завдяки розведенню Зеленський зустрівся з Путіним і на цій зустрічі витримав його тиск, сказавши “ні” на пропозиції, які звучали.

Це, на мій погляд, доводить, що, попри готовність ризикувати, Зеленський також розуміє, що є ті ризики, на які не можна йти. Тобто очевидно, що він бачить червоні лінії та почув численні рекомендації, які звучали перед Парижем.

(Коментуючи запитання, чи не є перетином такої червоної лінії брак критики на адресу РФ)

США відкрито критикують Росію за ворожі, агресивні дії. У нас немає проблем із тим, щоби прямо звинувачувати Росію у вторгненні в Україну, у нападі на Крим, у веденні війни на Донбасі. Але у нас є відмінність від Зеленського: ми не ведемо ті переговори з Путіним, які веде він.

Зеленський, безсумнівно, розуміє факти. Він знає, що це росіяни вторглися в Україну, що це вони вбивають українських солдатів. Але він також має зважувати ризики своїх слів та кроків.

Про можливість деокупації Донбасу

Я думаю, що за рік-два можливо досягти домовленості про те, що росіяни йдуть з Донбасу. А от Крим – це питання значно довших термінів.

Ключове, найскладніше питання щодо Донбасу – це передача кордону. Але можливо знайти серединне рішення, за яким росіяни передають контроль над кордоном не українському урядові, а міжнародним силам. Ні, не сепаратистам, не маріонеткам РФ, а дійсно міжнародним посередникам.

Це може бути певна розширена місія ОБСЄ. Це може бути ООН тощо. Але ця міжнародна сила має контролювати кордон та гарантувати такий рівень безпеки, за якого буде можливо провести вибори. Адже вибори на цій території не можуть відбутися, доки там присутні росіяни і доки росіяни контролюють кордон.

(Навіщо це Путіну?)

Ви повністю праві – щоби це спрацювало, Путін має захотіти піти геть. Причини цього? Санкції! Вони працюють і вони дійсно є болючими. Я думаю, Путін і зараз хотів би їх позбутися. Тому потрібно готувати шлях, який дозволить йому вийти з Донбасу, зберігши обличчя.

Про справу Шеремета

Все складно і заплутано. Я не можу зробити висновок, для цього бракує інформації.

Аваков тиждень тому провів дуже детальний брифінг для нас, закордонних послів. Це було закрите спілкування, тому я не можу надати вам деталі (що стосуються справи), але можу сказати, що вони зробили дуже глибоке розслідування. Зараз Україна запитує про міжнародну допомогу, про поради щодо цього розслідування від закордонних правоохоронців. Мені відомо, що кілька з нас (послів держав-партнерів України) зараз вивчають, чим би ми могли допомогти.

Але водночас я читаю, що пише українська преса, і чудово розумію, що до розслідування є питання, все більше і більше питань.

Я не впевнений навіть у тому, що особисто Аваков переконаний (у провині тих, кому висунули офіційні звинувачення).

Він, коли розповів нам про розслідування, то не повідомив свої висновки, а сказав, що попереду “багато роботи”. Тому я справді не думаю, що він сам переконаний.

Про судову реформу Зеленського

Не секрет, що у міжнародної спільноти є суперечливе враження щодо цієї реформи. Одне з ключових питань – кількість суддів Верховного суду, буде їх 100 чи 200, і якщо лишиться 100, то постає питання, які саме судді мають пройти повторне випробування.

Один з головних аргументів наших європейських колег на користь збереження 200 суддів – це те, що у ВСУ у черзі на розгляд є аж надто багато справ, і зменшення кількості суддів означатиме, що черга зростає.

Тому, можливо, частиною реформи може бути зменшення кількості справ, що можуть надходити до Верховного суду – щоби вони не вирішували кожну справу, а встановлювали прецеденти. Як це працює, приміром, у США.

Про суперечливу реформу СБУ

Закон про Службу безпеки України все ще в роботі.

У якийсь момент дійсно вже був готовий проєкт, який надійшов до офісу президента, але, наскільки я знаю, офіс президента повернув цей документ, пояснивши, що там не все добре. Це сталося, здається, пару тижнів тому.

За моєю інформацією, зараз ведуться серйозні дискусії, в тому числі щодо функцій СБУ після реформи. І США, і ширша міжнародна спільнота надали Україні свої рекомендації про те, що Служба має фокусуватися на контррозвідці та захисті держтаємниці, а не на економічних розслідуваннях.

Про продаж “Мотор Січі” китайцям

“Мотор Січ” зараз шукає інвесторів, і вже є кілька зацікавлених компаній, як американських, так і з інших країн. Вже проводяться дью ділідженс (перевірка об’єкта інвестування), візити на завод. Вони перевіряють фінансову ситуацію, спілкуються з власниками.

США допомагають у цьому пошуку. Декого ми допомогли знайти, дехто сам прийшов до нас – а ми з’єднали їх із потрібними людьми у “Мотор Січі” та в українському уряді.

Тобто продаж “Мотор Січі” (китайському покупцеві) ще не завершений. Антимонопольний комітет відклав кінцеве рішення про те, чи була законною та чи відповідала правилам така масштабна концентрація акцій китайцями. У ЗМІ були згадки про те, що материнська компанія китайської компанії, імовірного покупця “Мотор Січі”, є банкротом. Тобто, можливо, є питання щодо фінансової стабільності китайського покупця. І це – на додаток до того, що вони мають проблеми в Антимонопольному комітеті.

Джон Болтон був тут, і у розмові з українською владою він вказав на небезпеки, на вразливості, які отримає Україна, якщо погодиться на великі китайські інвестиції у компанії, що володіють критичними технологіями. Схоже, що його почули.

Про величезний рівень відмов у видачі американських віз

Я знаю про цю проблему. Маю сказати, що рівень відмов останнім часом зменшується – він зараз менший за 50%.

Головне питання – це невпевненість у тому, чи повернуться до України ті, хто отримав візу. Якщо людина переконала візового офіцера, що повернеться додому – то вона отримає візу. Якщо ж не може переконати у цьому, якщо є підстави для підозри, що людина залишиться в США – то отримати візу буде складно.

Про російську агресію, яку США не чекали

Коли я вперше приїхав сюди послом у 2006 році, мене хтось із журналістів спитав: ви працювали в Афганістані, в Іраку, займалися ізраїле-палестинським конфліктом, а тепер вас призначили в Україну. То що, нам чекати війни? Я пам’ятаю свою відповідь. Я тоді сказав: навпаки, мене надіслали в Україну як у винагороду за те, що я служив в Афганістані, в Іраку тощо. Тому мене нарешті призначили у спокійне місце.

І це справді було так! Тоді Україна була спокійним місцем. Так, були політичні ігри – Ющенко, Тимошенко, Янукович, але це тоді була чиста політика. Так, поставало питання НАТО, мови, орієнтації на Росію чи на Захід, але про можливість війни не йшлося взагалі. Ми не припускали такої можливості навіть у 2009 році, коли я залишав Україну.

Ми справді так вважали, попри те, що на той момент вже пройшла російсько-грузинська війна.

Я нагадаю, що у 2008 році, коли Росія вторглася до Грузії, це сталося за чотири місяці після Бухарестського саміту, на якому і Грузії, і Україні відмовили у наданні ПДЧ в НАТО. Звісно ж, виникло запитання, чи немає подібної загрози для України. Адже Росія могла сприйняти те рішення саміту НАТО як дозвіл робити такі речі безкарно.

І хоча зараз це може здивувати, але я скажу щиро: я тоді не бачив небезпеки війни в Україні.

Певно, ми мали це передбачити. І дехто попереджав про це ще тоді! Однак ані я, ані США загалом у 2009 році не переносили грузинські події на Україну, не вірили у ймовірність їх повторення в Україні. На жаль, за п’ять років це стало реальністю.

Европейская правда
Поделитесь.