Европейская правда: Борьба за выборы: что положит конец протестам в Грузии Опозиція ж заявляє, що вона не відступить, і обіцяє продовжувати протести в різних форматах, допоки уряд не піде на поступки. Опозиційні депутати вирішили бойкотувати засідання парламенту, і якщо щось насправді не зміниться, їм буде складно повернутися до нормального парламентського життя, не втративши при цьому обличчя

Вже майже пів року, як центр грузинської політики перемістився на вулиці, і шляху назад поки не видно.

Все почалося 20 червня, коли член Державної думи Росії від комуністів Сергєй Гаврилов був помічений у кріслі спікера грузинського парламенту, ведучи засідання Міжпарламентської асамблеї з питань православ’я. Це видовище обурило багатьох грузинів, які вже довгий час підозрювали свій уряд у прихованому відстоюванні проросійського порядку денного.

У відповідь невдоволені громадяни вийшли на масштабні акції протесту, очолювані безпартійними молодіжними організаціями.

Уряд злякався і зробив кілька поступок.

Найважливішою була тверда обіцянка змінити виборчу систему зі змішаної на повністю пропорційну і провести за нею наступні парламентські вибори, що очікуються восени 2020 року.

Виборча система вже багато років є гарячою темою в грузинській політиці. Найпомітнішою особливістю дефіциту демократії в країні є її схильність до створення домінуючих владних систем на чолі з однією партією, яка одноосібно формує конституційну більшість у парламенті та контролює усі інші важелі державної влади.

Виборча система розглядається чи не усіма як одна з головних причин цього явища.

Наприклад, на парламентських виборах 2016 року перемогла “Грузинська мрія” (ГМ), отримавши близько 48% голосів, але вигравши фактично всі одномандатні округи, що дало їй змогу взяти більше 75% від загальної кількості мандатів. Подібні речі траплялися і за часів попередніх урядів.

Перебуваючи в опозиції, ГМ зобов’язувалася змінити систему на повністю пропорційну, але затягнула з виконанням даної обіцянки, як тільки перетворилася на правлячу партію. Недарма: існуюча система традиційно грає на руку саме правлячим партіям. ГМ також виправдовувала це тим, що її мажоритарні депутати блокують необхідні зміни.

У 2017 році в ході загального перегляду Конституції ГМ погодилися на компроміс: система була змінена на повністю пропорційну, але був зроблений виняток для виборів 2020 року. Останні мали б відбуватися ще за старою змішаною системою.

Отже, план перенесення змін на 2020 рік вважався великою перемогою для опозиції. Влітку та восени представники уряду неодноразово підтверджували, що обіцянка є залізною. Однак у день голосування 14 листопада близько 40 народних депутатів “Грузинської мрії” (всі обрані в одномандатних округах) відмовилися підтримати законопроєкт, таким чином вбивши поправку (за необхідної підтримки у 75 відсотків від усіх депутатів).

Це було несподівано не лише для громадськості, але й для багатьох провідних депутатів правлячої партії: тринадцять із них в результаті вийшли з фракції більшості.

Керівництво ГМ стверджувало, що в останній момент повстала група депутатів-мажоритарників. Однак більшості громадян було важко повірити в те, що це не чергова хитрість Бідзіни Іванішвілі, лідера-мільярдера ГМ. “Бунтівні” депутати ніколи раніше не йшли проти його волі; яка б не була система, їхні політичні перспективи залежать саме від доброї волі Іванішвілі. Через пару тижнів деякі “бунтівники” були підвищені на посади голів та заступників голів парламентських комітетів.

Чому Іванішвілі пішов би на таке ризиковане та суперечливе рішення?

Як показують опитування, партія влади може сподіватися приблизно на третину або трохи більше голосів виборців; цього буде достатньо, щоб підтвердити статус найсильнішої партії, але далеко не партії-більшості. В такому разі опозиція могла б створити переможну коаліцію. Звісно, порушення обіцянки може призвести до кризи, але це все ж краще, аніж втрата влади через рік.

Справді, відбулася ще одна хвиля протестів, і відтоді вона не припиняється. Опозиція вважає, що вона має достатньо сильно висловити своє обурення, але при цьому тримати процес у загальноконституційних межах. Однак оскільки законопроєкт про повністю пропорційну систему тепер провалений, чого вона може прагнути?

Наразі її головною вимогою є так звана “німецька модель”. Вона поєднує елементи пропорційного представництва та одномандатних округів, але згідно з цією моделлю партія не може отримати більше мандатів, ніж її частка в пропорційному голосуванні.

Опозиція стверджує, що ця реформа не потребує внесення змін до Конституції, і для її ухвалення потрібна лише проста більшість депутатів; отже, вона може бути прийнята без голосів непокірних депутатів. Тому це виправдання вже не працює.

Уряд не каже, що модель сама по собі погана, але стверджує, що вона суперечить Конституції. Це дійсно так, якщо мається на увазі точна німецька версія, однак опозиція пропонує інший варіант, який, як вона вважає, повністю відповідає основному закону. Юристи, які не працюють на уряд, погоджуються з цією оцінкою.

Оскільки існують юридичні розбіжності, опозиція пропонує направити проєкт змін до Венеціанської комісії із зобов’язанням погодитися з рішенням останньої, але уряд відмовляється це робити.

Здається, ситуація зайшла в глухий кут. Влада “окопалася” і не перестає повторювати, що питання виборчої реформи наразі закрите.

Опозиція ж заявляє, що вона не відступить, і обіцяє продовжувати протести в різних форматах, допоки уряд не піде на поступки. Опозиційні депутати вирішили бойкотувати засідання парламенту, і якщо щось насправді не зміниться, їм буде складно повернутися до нормального парламентського життя, не втративши при цьому обличчя.

Вважається, що втручання міжнародної спільноти є найкращим способом пошуку виходу з цього замкненого кола. З 30 листопада за посередництва західного дипломатичного корпусу відбулися дві зустрічі уряду та опозиції.

Хоча і не було досягнуто відчутних результатів, проте сторони погодилися продовжувати переговори, що є позитивним знаком. Урядові спікери заявили, що про прийняття точної німецької моделі не може йтися ні в якому разі (що досить справедливо), але це все ще залишає місце для обговорення інших її варіантів, які не суперечать Конституції.

Ми можемо лише припустити, що робитиме влада після цього. Якщо буде достатньо тиску як з боку вулиці, так і з боку Заходу, то вона може все ж пристати на компроміс і погодитися на полегшену версію німецької моделі.

Якщо ж не вдасться досягнути згоди стосовно цієї ключової проблеми, протести, ймовірно, триватимуть.

В якісь дні це буде відносно невелика група активістів, які намагатимуться компенсувати свою малу кількість креативністю, але в інші дні опозиція намагатиметься мобілізувати більший натовп. Важко передбачити, яким буде результат, але повернення до нормального стану речей може виявитися завданням не з легких.

Европейская правда
Поделитесь.